«Чорна рада» — перший україномовний історичний роман Пантелеймона Куліша

Пантелеймон Куліш — видатний діяч української культури, письменник, критик, публіцист, етнограф і видавець, просвітитель і гуманіст, талановитий майстер слова. Провідною темою творчості письменника була соціальна й національна доля українського народу, його мова й література, тобто так звана «українська ідея».

Найбільшу та найціннішу частину спадщини письменника становить художня проза, зокрема «Чорна рада» — перший український історичний роман. До «Чорної ради» Пантелеймон Куліш додав підзаголовок «Хроніка 1663 року». В основу роману покладені історичні події складних і важких часів другої половини XVII століття після смерті Богдана Хмельницького. Ця доба відома в історії під назвою «Руїни». Україну тоді роздирали різні соціальні пристрасті й політичні орієнтації, що й призвели до Чорної ради 1663 року. Пишучи роман, письменник спирався на численні документи, наукові джерела, літописи, зокрема, «Літопис Самовидця». У романі діють реальні історичні особи — Яким Сомко, Іван Брюховецький. Головний конфлікт твору — це боротьба за гетьманську булаву між Сомком, якого підтримувала козацька старшина, та Брюховецьким, що зумів улестити й повести за собою низове козацтво, селянську бідноту та міщанство. З історичною сюжетною лінією тісно переплітається інша — особиста — кохання Лесі Череванівни та Петра Шраменка. Творча уява митця реально й живо змалювала нам багатьох персонажів, що не існували в дійсності. Це Черевань, Кирило Тур, Леся, старий запорожець Пугач та інші.

Намагаючись дотримуватись історичної достовірності, Пантелеймон Куліш все ж таки не уник суб'єктивних оцінок. Історичний роман не претендує на абсолютну правду, автор має право розкривати свої погляди на минуле. У «Чорній раді» авторські симпатії на боці наказного гетьмана Сомка та полковника Шрама. Саме козацьку старшину, яку представляють ці персонажі, письменник вважав тією політичною силою, що могла б забезпечити майбутнє процвітання України.

Образ наказного гетьмана Сомка П. Куліш дещо ідеалізує: це людина державного розуму, патріот, що прагне принести користь своєму народові. Благородно; по-лицарському поводиться Сомко навіть перед смертю, він не хоче порятуватися ціною загибелі іншої людини, бо вважає це непорядним вчинком. Найвірнішим однодумцем Сомка є паволоцький полковник і священик Шрам. Він також змальований справжнім патріотом, воїном, козаком, для якого інтереси України на першому плані. У цьому образі письменник втілив найпривабливіші риси національного характеру — мужність, самовіддане служіння громадській справі. Хоробрим, завзятим воїном постає на сторінках роману й молодий Петро Шраменко — «орел, не козак». Він змальований у романтичному плані. Благородство вчинків юнака, його лицарська поведінка добре розкриваються у взаєминах із Лесею, яку він щиро кохає.

В образі Кирила Тура поєднується і народне уявлення про героїчне плем'я запорожців, і авторське ставлення до нього. Він зображений як відважний, одчайдушний воїн, для якого «над усе — честь і слава, військова справа». Цей благородний лицар здатний до самопожертви. Вболіваючи за Україну, Кирило Тур не підтримує авантюрника Брюховецького, готовий власним життям врятувати Сомка. Із цим образом пов'язані колоритні сторінки роману, де розповідається про Запорізьку Січ. Найкращі запорозькі традиції втілені також в образі «січового діда Пугача». Варто згадати, чого коштувало Кирилові Туру нехтування статутом Січі.

Але не тільки лицарів і патріотів України змалював П. Куліш. Прагнення письменника не погрішити проти правди породило образи людей, для яких більше важить власний добробут. Таким є хуторянин Черевань — добродушна, гостинна, але байдужа до громадських справ людина. Пристосуванцем і зрадником постає в романі полковий осавул Гвинтовка. Негативно змальований Іван Брюховецький, якого низове козацтво обрало гетьманом у Ніжині. Він прийшов до влади обманом, наобіцявши народу всі бажані блага. Досягнувши свого, Брюховецький віроломно порушив обіцянки. Прихід такої людини до влади П. Куліш розцінює як трагедію для України. Алегоричним є образ Божого чоловіка — проповідника «правди-істини», який ніби підвищується над натовпом. Це старець-кобзар, мандрівний філософ, сіяч ідеї морального самовдосконалення людини.

Назва «Чорна рада» у романі набуває ще й алегоричного значення — несправедлива, неправедна. Гострота проблематики, яскравість образів, майстерність композиції, щедре використання народнопоетичних джерел — усе це ставить роман «Чорна рада» на рівень видатних творів світової літератури і дає можливість живо й реально уявити далекі історичні події.