Пошуки порушеної гармонії в житті людини

(за твором Григорія Косинки «В житах»)

Я віддам всю свою силу

за хвилю незабутню —

Я — вічний, сміливий і молодий!

Михайль Семенко. «Я»

А тепер... Затули серця штори, Не буди туги осінньої. Михайль Семенко. «Серця штори»

Талановитим митцям даровано дві долі: прижиттєву й посмертну. Перша для Григорія Косинки склалася трагічно: він був одним із багатьох, кого в розквіті сил було знищено сталінською системою. Письменника цькували, методично й наполегливо підводячи до прірви: або самогубство, або арешт (а це теж смерть, бо тоді письменники не поверталися з таборів ув'язнення). Сам Косинка якось написав: «Цькування, мислю я, повинно мати якісь межі, а виходить, що ні, що я помиляюся». У грудні 1934 р. письменник був заарештований і звинувачений у підготовці терористичних актів проти представників радянської влади, засуджений і розстріляний.

Свій творчий шлях Григорій Косинка (Стрілець) розпочав після жовтневої революції, коли перші твори були опубліковані в газеті «Боротьба» в 1919 р. Газетні дописи відразу привернули увагу читачів, і це надихнуло автора працювати далі, писати правду про життя. Лаконічно й об'єктивно Григорій Косинка зображує дійсність, не підтримуючи і не засуджуючи своїх героїв, він ніби сторонній спостерігач констатує та описує події, подає окремі факти дійсності, а все це разом складається в яскраву палітру життєвого виру страшних і буремних років, що тоді випали на долю України. Його невеликі твори (новели, оповідання, замальовки) привертали увагу читачів своєю неприкрашеністю, реальністю, а тому стали з часом небезпечними для партійної системи. Основними темами й мотивами його творчості було зображення соціальної нерівності, що панувала в селах і до революції 1917 року, і після неї, коли партійна ідеологія почала набувати статусу незаперечної істини. Проте найбільш болючою темою для письменника стала громадянська війна, оскільки він сам був її учасником, навіть був ув'язненим. Цей смертоносний вихор прокотився по Україні, полишивши після себе смерть, страждання, сльози, спустошеність, зневіру. Саме це й стало темами його творів: «На буряки», «В житах», збірка «На золотих богів», «Гармонія», «За земельку», «Мати», «Серце», «Фавст», «Політика», «Місячний сміх» та ін.

Новела «В житах» з однойменної збірки засвідчує орієнтацію письменника на стефаниківський тип письма. Перед читачами постає лише один «щасливий» день із життя Корнія Дізіка, від особи якого ведеться розповідь. Він не зі своєї волі опинився в банді отамана Гострого, тому став дезертиром і переховувався в житах. Звідси — назва новели. «В житах» — це не лише місце дії, це багатогранний символ, що уособлює в собі і життя селянина, і його ставлення до довколишнього світу, і становлення як людини на землі. Деморалізована ідеологія світлого більшовицького майбутнього призвела до того, що молодий юнак ловить коротку мить і милується житами (так би воно й мало бути за нормального життя), але неспокій сидить у серці, бо при думці про розстріл комуніста Матвія Киянчука «до болю робиться сумно». Саме в житах випадково знаходить Корнія Уляна, вона йшла в сусіднє село Чорносливку до матері. Уляна була вимушена через свою бідність стати дружиною гнилищанського багатія Дзюби, але вона досі кохає Корнія Дізіка. Закохані сп'яніли від щастя в житах, адже там загубилася їхня доля. Що станеться з ними далі — невідомо. Світовідчуття героя твору сконцентровані на одній миті, а тому мають такий контрастний характер: «...степ для мене знайомий, як і моя «японочка»: хвилюється ранками, дзвонить хвилями в обіди, а вечорами, коли догоряють жита, лягає спать». Ідея твору — з'ясування сенсу людського існування, адже інколи все своє життя людина чекає на єдину мить щастя, а ще наштовхує на думку, що життя кожної миті ставить нас перед вибором, як і героя твору. Для нього в ту мить жита, «червона хустка Уляни» і він сам — єдине мірило буття на землі, а все інше — це потім. Корнію не хочеться згадувати про те, що мучить його совість, а саме: розстріл комуніста Матвія Киянчука, у якому він, напевно, брав участь. Він молодий, трохи іронічний («ми, дезертири, — народ бойовий»), але спраглий до життя: «...мені хочеться плакати, мов дитині, або співати, як співають старі, коли згадують молодість, а я ще хочу співати!»

Автор у новелі — сторонній оповідач не лише подій, але й внутрішніх порухів героїв твору. Він жодним словом не прохопився, щоб дати власну оцінку чи висловити співчуття або засудження. Читач чітко відчуває порушення гармонії між довколишнім буянням природи і життям людини, що потрапила в таку складну ситуацію, свідомо чи несвідомо зробивши вибір.

Саме завдяки творам Григорія Косинки ми маємо більш чітке уявлення про трагедію українського народу — громадянську війну, що виросла на ґрунті ідейних протистоянь. Творчість письменника увійшла в скарбницю не лише української, але й світової літератури.