Пошуки душевної рівноваги, краси в житті та в душі людини у творах Максима Рильського

Це долі нашої смутний узор Це нам пересторогу півень піє...

Микола Зеров

Максим Тадейович Рильський рано почав свою творчу діяльність — у 12 років він вже побачив свій перший надрукований вірш, а в 15 — видана збірка віршів, у якій юний поет прагне заглянути в майбутнє і визначити моральні засади для життєвого шляху:

І життя на той шлях вже мене посила.

Чи дійду ж до кінця його чесний і чистий?

У 20-их роках XX ст. Рильський активно творить у групі київських «неокласиків» як прихильник строгих класичних форм у ритміці і строфіці, проте, як і кожен митець, шукає власний стиль, власний образний світ і можливості його вираження.

У часи життя і творчості М. Т. Рильського (1895-1964) вкрай було важко залишатися «чесним і чистим», адже це був період нашої історії, коли необхідність славити комуністичну партію та її вождів давала шанс поетам елементарно вижити, тобто уникнути ув'язнення й розстрілу. У 1931 році не уник арешту і Рильський, та після року тюрми творчість поета стає лояльною до радянської влади, сталінська людожерня оминула одного його із всіх літераторів «неокласиків»....У свій час Олена Теліга досить критично поставилася до творчості Максима Рильського. Як і іншим письменникам, вона закидала йому нерішучість у творчому виявленні власних думок. Мабуть, саме тому у творах Рильського ми спостерігаємо певну інтонацію сповіді за якісь, можливо, вимушені життєвими обставинами твори, що йому самому б не хотілося перечитувати.

У своїх поезіях поет свідомо намагається уникнути політичних тем, заглиблюючись у красу природи України, життя звичайних людей. Особливістю його індивідуального стилю є багатство ритмічних та інтонаційних ходів, виняткова мелодійність, музичність вірша, багатство тропів — метафор, алегорій, персоніфікацій і порівнянь. Характерним для Рильського є постійне оновлення поетичного словника, насичення його словами щоденного вжитку, уміння зробити поетичними звичайні, «прозаїчні» слова й поняття. Поет створив багато неологізмів, але так майстерно, що вони в контексті звучать, як давно вживані слова. Як досвідчений знавець класики, людина ерудована, він широко використовує історичні та літературні асоціації, паралелі, що створює особливий колорит поетичних творів. Вражають у віршах розгорнуті образи-символи, серед яких

найвідомішими є образи троянди й винограду: «У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне».

Зі спогадів про Максима Рильського ми довідуємося, що поет страждав через неможливість до кінця виразити свої думки, проте він знаходив можливість переосмислено в метафоричній формі донести до читача ті глибинні думки, що непокоїли його.

М. Рильський — поет-учений, поет-ерудит. У царстві мудрості й краси він сповідує ідеал високоосвіченого митця, він весь у пошуках краси й душевної рівноваги. Вірш «Солодкий світ», написаний у формі сонету, належить до ранньої лірики поета. Чому так гарно жити на світі? Мабуть, відчуття щастя складається з дрібниць: блакитно-біле небо, сонце, тонке віття дерев, погляд коханої. Вже цього досить, щоб, незважаючи на «довгі муки безсердечних літ», зрозуміти усю красу життя і сказати: «Солодкий світ».

Час — категорія філософська, а для людини — це обмеження певним терміном буття, і тільки мистецтво вічне. У вірші «Коли усе в тумані життєвому...» саме в мистецтві поет вбачає порятунок для творчих натур: «...В тобі, мистецтво, у тобі одному Є захист...» Воно для всіх поколінь лишається необхідним, незважаючи на те, що «Не хочеться ні з дому, ні додому, Бо й там, і там огонь давно згоріь». Мистецтво для поета — окремий світ, набагато більший за світ зовнішній: «Твої діла — вони одні нетлінні, І ти між квітів найясніший квіт». У творі Рильський оспівав нетлінність мистецтва і його витворів, по суті, сформулював своє естетичне кредо.

Поезія «Запахла осінь в'ялим тютюном» — це зразок пейзажної лірики з філософським переходом до сутності буття людини. Перед читачем — щедрий сумний сад ранньої осені, помережаний сонячною позолотою, з прозорим листям, крізь яке просвічують червонобокі солодкі яблука, тендітні пелюстки яскравих, вологих від роси й дощу айстр. Настрій поезії підсилює порівняння: «У травах коник, як зелений гном», що спонукає по-дитячому щиро дивитися й відчувати довколишній світ. Здається, що все довкола напоєне сонцем і спокоєм. Поет закликає: «учися чистоти і простоти». Як настанова зі Святого письма про упокорення людської гордині звучать поетові рядки: «І, стоптуючи килим золотий, Забудь про вежі темної гордині».

Тема сповіді знаходить продовження в поезії «Молюсь і вірю». Це твір інтимно-філософського спрямування. Ліричний герой зізнається в любові до всього світу, до всього, що його оточує. Твір має виразний життєствердний мотив:

Молюсь і вірю. Вітер грає І п'яно віє навкруги, І голубів тремтячі зграї Чекають неба береги.

Читаючи вірші Рильського, ніби поринаєш у світ поета — чистий, тихий, як осінній або зимовий ліс. Лірика великого майстра слова звернена не в минуле, а в сьогодення, у ній завжди присутнє складне переплетення переживань і почуттів — цей неоціненний досвід митця, що передається прийдешнім поколінням.