Особливості художнього конфлікту в романі П. Загребельного «Диво»

П. А. Загребельного по праву вважають майстром художнього зображення конфлікту. Це письменник із великим життєвим досвідом, який захоплюється літературою, добре знає історію від давніх часів до сьогодення, відчуває важливі теми, проблеми, привертає до них увагу читача, відстоює справжні мистецькі цінності та увінчує їх творців.

Зображуючи у романі «Диво» різні часові площини (період Київської Русі, роки Великої Вітчизняної війни й сучасність) та різні покоління, автор досліджує проблеми народу та його роль у процесі творення історії та культури, уміло поєднує конфлікти давнини та наших днів, адже протиріччя між владою й мистецтвом існували завжди. Такі протиріччя лежать в основі головних конфліктів роману, виступають основною темою твору. Наскрізним образом роману є мистецький витвір — Софія Київська, що однаково належить як XI століттю, так і століттю XXI — диво вічне, що об'єднує три часові простори. На мою думку, він є центром, навколо якого розгортаються різночасові колізії.

У творі письменник не просто художньо осмислює історичні події, а й намагається ґрунтовно розвинути тему мистецтва та зобразити його творців.

Провідним у романі П. Загребельного є конфлікт між князем Ярославом і представником народу Сивооком. Це конфлікт-зіткнення влади, системи, тиранії з вільною, незалежною особистістю. Автор ретельно вимальовує процес формування внутрішнього світу, художніх смаків народного будівничого, який ще на початку навчання не усвідомлював, що здатен розуміти світ фарб. Але з часом Сивок оволодів основами візантійського живопису та відчув, що споруджує за власним проектом не просто храм, а пам'ятник своєму народові. І чим більше формувався майстер як митець, тим сильніше в ньому звучав протест проти будь-якого насильства, утисків, контролю та обмежень з боку влади щодо мистецтва, проти застарілих релігійних канонів, схоластичних міркувань, які обмежують уяву митця, його творчу свободу. Тому образи святих, що зображені Сивооком на фресках, мозаїках, часто нагадують земних людей.

Поставивши за мету воскресити пам'ять про безіменних народних майстрів, автор у творі неодноразово акцентує увагу на тому, що людина нікчемна не може стати творцем прекрасного. Митцями називають тих людей, які гостро відчувають трагічність доби, усвідомлюють суспільні проблеми, переживають внутрішні протиріччя.

Сивоок — втілення авторського ідеалу митця, в уста якого Загребельний вкладає свої власні роздуми про мистецтво, культуру, мораль тощо. Одержимість у творчому процесі, самозречене служіння народові — визначальні риси характеру Сивоока, доля якого — підтвердження авторської думки про незламність народного духу й безсмертя таланту. Переважно в монологічній формі відтворені погляди-роздуми Сивоока щодо ролі митця в суспільстві, зображений внутрішній конфлікт обдарованої людини: «Він (митець) не належить ні бажанням, ні потребам. Належить без решти мистецтву. Бо що є мистецтво? Це могутній голос народу, і тільки йому підвладні пісні, що пролунають, народившись у мені. А мене — нема».

Загребельний зумів показати народного умільця «гідним партнером найвидатнішого розуму епохи». На думку письменника, диво- собор могла створити тільки диво-людина, наділена могутнім талантом, особистість інтелектуально рівновелика Ярославу Мудрому. Майстер слова за літописами, художньою літературою та фольклором XI століття відтворив психологію представника народних низів, характери в реальних конфліктах. Художня інтуїція підказала письменникові, що творець Софії Київської мав бути пущанином, дитячі враження якого стали витоками його мистецького світовідчуття.

Виконавши свою місію, Сивоок гине. Трагедія сталась не тому, що він мав небезпечних ворогів, а тому, що доля відданого, непокірного художника в тому жорстокому світі не могла не бути трагічною. Адже, як стверджує автор твору: «Така доля всіх, хто творить цінності».

Князь Ярослав Мудрий з одного боку зображений далекоглядним політиком, державним діячем, освіченою людиною, турботливим опікуном мистецтва, а з іншого — жорстоким володарем свого народу, егоїстичним правителем, типовим феодалом, який прагне залишитися в історії автором мистецького шедевра — Софії Київської.

Конфлікт між народом і владою демонструє проблеми, що існували в той час, а саме — опір з боку людей християнізації, небажання зрікатися віри батьків, адже до нової релігії людина має йти лише сама, свідомо й добровільно, без стороннього втручання. За сферою побутування це зовнішній конфлікт, за тематикою — релігійний. Християнська релігія, запозичена у Візантії, прийшла до нас у готовому вигляді, насаджувалася згори, часто провокувала зіткнення. Княжа влада, відстоюючи державну самобутність, іноді підтримувала слов'янські традиції. Звідси відбулась активна взаємодія християнства та язичництва, злиття народної релігії й церковного християнства, що й зараз спостерігаємо у сучасному житті (писанки, свята).

Конфлікти другого плану виступають у романі фоном для розкриття головних, зображують морально-етичні відносини між героями (конфлікт між Ситником і Сивооком, між Агапітом і Сивооком, між купцем Какорою й Сивооком), у розкритті яких автор використовує психологічно напружені ситуації, експресивні діалоги, монологи, авторські роздуми-переживання, передаючи гостре зіткнення протилежних думок.

У романі «Диво» саме в часовому зрізі, що охоплює період Київської Русі, через конфлікти, що надають твору більшої правдивості, яскравості, динаміки та експресії, розкриваються характери героїв, їх ставлення до життя, мотивуються вчинки, утверджується думка про неможливість знищення духовного зв'язку поколінь, про стійкість моральних надбань народу.