Особливості драматичного конфлікту в п'єсі Генріка Ібсена «Ляльковий дім»

(діалог з учителем)

Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його

Сенека

Сиджу і думаю. У голові різні думки. Цілий клубок думок- антагоністів. Одна думка суперечить іншій, хочеться сказати багато, а от як — ще не знаю. Я ніби чую, як Ви, Світлано Олександрівно, не захочете зі мною погодитися, і я починаю з Вами сперечатися. Дозволите?—

Чому ти, Сергію, вибрав цей вислів для епіграфа? Адже саме цієї теми він прямо не стосується — тут мова не піде про головну героїню драми, про Нору.—

Так, тут не про Нору, але така моя позиція.—

Яка?—

Така, що жінка має бути жінкою. Вона покликана берегти сімейне вогнище, думати про дітей, дбати про чоловіка.—

О, так ти не зрозумів суті п'єси. Нора дбала про чоловіка. Але він це не зрозумів і не оцінив.—

Я це знаю.—

Якщо знаєш — поясни.—

Пояснюю. Нора для того, щоб лікувати свого чоловіка, підробила підпис на векселі і мала змогу купувати йому ліки, доглядати його. Вона хотіла відгородити чоловіка від тих проблем, які хотіла вирішити для нього сама. Чоловік не знав про її вчинок, а коли дізнався, обурився, що вона його обманювала і назвав 'її лицемірною жінкою, що така сама легковажна, як і її батько.—

Правильно. Ти вийшов на драматичний конфлікт п'єси. У чому він полягає? Судячи з обраного епіграфа — підеш ти, Дроботенко, «не в ту степь». Ти хочеш сказати, що Нора безумна, бо вона кидає свого чоловіка, дітей, що вона не береже того, що в неї є?—

А хіба не так? Багата жінка, забезпечена. Чоловік їй тільки й те, що «зіронько моя», «лялечко моя». Він готовий заради неї — цитую: «поставити на карту своє життя і кров».—

Але ж це тільки третя дія. Далі читав?—

Читав. Ясно, що Хельмер теж не повівся по-чоловічому. Він, ніби якась істеричка, починає обливати брудом свою «лялечку». У нього, як у ділового бізнесмена, зразу виникає план дій: Нора не має права виховувати дітей, бо вона аморальна, але про людське око вони мають зберегти видимість пристойної родини.—

Уявляєш собі, як почуває себе при цьому Нора?—

Ясна справа... Тим більше, що Крогстад повертає боргові папери, і тепер камінь падає з плеч чоловіка Нори. Але його хвилюють не її почуття, а власне становище. Він врятований! Так, егоїстично. Він — на першому місці, а Нора ніби при ньому. І Торвальд ніби робить великодушний жест — прощає свою дружину.—

Бачу, що хоч і намудрив, але щось знаєш. Думай і пиши.—

Та я ще хочу сказати!..—

Пиши-пиши, — сказали Ви та пішли далі.

А далі вже ніби й сказати нічого. Думаю. Про драматичний конфлікт... XIX століття. Становище жінки було не таким, як тепер. Жінка мала сидіти вдома та виховувати дітей, у неї не було права вирішувати якісь особливі проблеми. А Нора не хотіла турбувати хворого батька, і за підробленим векселем отримала гроші в банку. Потім замість того, щоб нові плаття собі купувати, поступово борг виплачувала, але чоловік про це не знав. Мені здається, тут ситуація непроста: якщо чоловік і дружина кохають одне одного, то між ними не має бути секретів. Тим більше, що Нора витрачає гроші для чоловіка. Коли він дізнався правду, то спочатку обурився. І правильно. Нора ж обманювала його — і це нормальна реакція чоловіка. Інша справа, що тут зразу вилізає з нього «грязюка», якою він обливає Нору і вже цим принижує себе. Негідна поведінка. Це точно. А Нора теж виявилася з характером! Це тепер так заведено: посварились — розлучились. А тоді жінка не мала права залишати родину, тим більше трьох дітей. У кінці п'єси вона перестає бути «лялькою», «соловейком», вона на повний голос говорить про свою людську гідність, про своє право бути людиною. Це несподівано для Торвальда. Це ще треба «переварити».

Такі конфлікти Г. Ібсен виніс на сцену. Письменник не побоявся заговорити про становище жінки у тогочасному суспільстві, про її право на власну точку зору, про її рівні права з чоловіком. Це було зовсім новим для норвезької та й для усієї світової драми. Ібсен почав будувати новий театр, куди глядач мав прийти не відпочивати, а думати. І ще одна особливість Ібсена — він залишає фінал відкритим. Так до кінця й не зрозуміло — то пішла Нора чи ні? Двері тільки причинені й через них видніється дитяча кімната. Можливо, Нору зупинить її материнський обов'язок? Уявляю, як глядачі виходять з театру: трохи невдоволені, що театральний вечір зіпсований. Вдома довго крутяться на своїх ліжках і, зрештою, починають говорити, обурюватися, іноді й погоджуватися з тим, що побачили на сцені. Саме цього й хотів автор — закликати глядачів до участі в обговоренні проблеми. Хай дискутують, сперечаються, але тільки не помирають духовно, хай не будуть пасивними! Здається, Ібсену це вдалося. Він підняв голос за вільну людину, за те, щоб ніхто не був просто іграшкою, лялькою в чужих руках. Але Сенека тут як тут. Нора — мудра жінка,