Образ матері у творчості Шевченка

(ідумки після знайомства з газетною публікацією)

Якось мені довелося прочитати одну статтю в газеті, у якій ішлося про те, що упродовж кількох століть (особливо після ліквідації козаччини) образ, чи вірніше культ матері, був піднесений на таку висоту і став таким всеосяжним, що жіноче виховання взяло гору в сім'ї (стало фемінізованим) до такої міри, що це позначилося й на вихованні хлопчиків. Вони, мовляв, виростали безхребетними й безвольними, не здатними ні себе захистити, ні свою землю. І нібито через це ми не мали останнім часом якихось яскравих особистостей, які могли б повести за собою весь народ до нових досягнень. І що мене прикро вразило, так це те, що дорікають у цьому Шевченкові, який у своїх творах ідеалізував образ жінки, жінки-матері, а за ним потяглися й інші поети та письменники аж до нашого часу.

Саме з цієї причини я хочу висловити свою думку. Шевченко, найперше, вбачає в жінці духовну материнську красу. Так, це певний еталон, ідеал:

Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі.

Але хто буде заперечувати, що виховання має багато складників, що потрібна не тільки суто чоловіча впевненість і приклад в умінні вирішувати складні питання та брати відповідальність на себе, але й велич духовної краси? Чого варта шабля в руках воїна, якщо той не відчуває й не розуміє, що йде воювати за свій любий, милий серцю, неповторно красивий рідний край? Нема слави тому, хто бездумно розмахуватиме шаблюкою чи нищитиме все без розбору, показуючи свою вправність у військовій доблесті. До твердої руки потрібні ще й велика духовна сила. І цю силу кожна дитина бере від мами, а батько, дійсно, лише додає впевненості у вчинках і діях.

Тож я не можу погодитися з газетною публікацією та вважаю, що саме створення образу жінки-матері у творчості Шевченка є тим оберегом, який і надалі сприятиме гармонійному вихованню підростаючого покоління.