Нові грані вічно старого міфу про Прометея Есхіла

Нехай підніме руку той, хто не знає міф про Прометея. Ті, хто знають — вільні, ті, хто не чув — залишайтесь і послухайте.

Отже, тепер, отримавши повну тишу й самотність, можна вільно віддатись потоку думок у руслі античності та стародавніх переказів, іноді відволікаючись на софістику й демагогію.

Прометей, великий титан, син Япета, хитромудрий, Той-Хто- Роздумує-Заздалегідь. Ми звикли сприймати його як захисника людей, нашого помічника, рятівника, просвітника. Адже саме він приніс на землю вогонь, вселив у серця людей надію, дав нам пам'ять, навчив розрізняти день і ніч, хід небесних світил, здобувати метали, виготовляти цілющі мазі, збирати лікарські трави, плавати під вітрилами. Своєю добротою до людей титан розгнівав Зевса, і верховний вирішив жорстоко його покарати, прикувавши до скель Кавказу. Такою інтерпретацією відомого міфу ми завдячуємо великому трагіку, одному з найвидатніших афінських драматургів — Есхілу. До нього цей міф переказувався буденно: Прометей був просто хитруном, який справедливо поплатився за свій обман. Поет же поглиблює цей образ, наділяє титана якостями мужнього героя, захисника слабких, борця-гуманіста.

У ті часи Афіни та й взагалі Греція, яка була на той час купкою розрізнених держав-полісів, переживали злет і розквіт: то були часи, коли греки, зумівши об'єднатись, перемогли спільного ворога — персів. Флер цієї епохи відомий поет відобразив у своїй трагедії «Прометей прикутий».

Відступаючи від звичного переказу міфа, Есхіл піднімає такі проблеми: взаємозв'язок влади й насилля (у творі вони здобули обличчя зевсових прислужників); слабкість і момент вибору (Гефест, якого поставлено перед дилемою: вчинити зло другу або піти проти наказу батька); воля року й долі, які непідвладні навіть верховним богам (Зевс не знає, що чекає на нього); страждання (самого титана, Іо, навіть Гери, яка страждає від невірності свого чоловіка); сміливість і відданість своїй справі й поглядам; вірність друзям (Прометей відмовляється від допомоги рідних, щоб не викликати гніву свого ворога на їх голови); і найдивніша з піднятих проблем — пророцтво та знання майбутнього. Розуміння й тлумачення останньої автор залишає на власний розсуд читачів.

Варто відмітити, що твір дуже багатоплановий і, так би мовити, не з одним дном, людині з багатою уявою відкриється ціла низка натяків: я, хоч і не належу до цієї категорії, бачу алюзію на боротьбу за владу знаті із демосом, уособленням яких є з одного боку Зевс та його оточення, а з іншого — Прометей і люди, яких він захищає. Також цікавим є той факт, що в трагедії майже нема ніяких дій, окрім появи нових дійових осіб: Прометей не зробив жодного, руху від моменту його приковування й до падіння в Тартар. Весь кістяк твору складають тільки діалоги та монологи героїв, але сила їх впливу просто підкоряє. .

Видатний драматург, зі значного творчого спадку якого до сьогодення дійшли лише крихти, подарував нам істинного Прометея: борця, гуманіста, титана у всьому розквіті цього слова. А разом із ним подарував і надію на те, що у людства дійсно був (чи може й досі є) такий захисник від жорстокості Богів, для яких ми надто дрібні, щоб піклуватись про нас.