Михайло Булгаков — культова постать

Дописати раніше, ніж вмерти...

М. Булгаков

Михайло Булгаков народився у столиці нашої країни. Тут у Києві, на Андріївському узвозі, і тепер вирує творче життя: вздовж дороги можна побачити десятки яток з різноманітними сувенірами, картинами, вишиванками. А навпроти — будинок № 13 і сам письменник власною постаттю: біля входу в літературний музей стоїть пам'ятник Булгакову. Трепетно підіймаюся східцями будинку. Здається, що йду в гості до давніх знайомих.

Булгаков був сильною особистістю. За освітою він був лікарем і прекрасно знав симптоми й наслідки різних хвороб. І от, коли в нього виявилася така сама хвороба, як і в його батька (склероз нирок), і він точно знав, що з таким діагнозом на людину чекає повна сліпота й безпорадність, він усе одно знаходив у собі сили для оптимізму. Його дружина, Олена Сергіївна, писала, що навіть у такому своєму стані він дуже хотів жити. Такий він був життєлюб! Звідки ж бралися у письменника сили? Можливо тут, у цьому будиночку на Андріївському узвозі знайдуться відповіді на запитання?

Велика родина жила дружно й весело. Мати займалася вихованням дітей: вони вивчали мови, вчилися музики, а ще до нестями обожнювали театр. Домашні постановки були гордістю Булгакових. У сім років Булгаков написав свою першу поему «Світлан», родина підтримувала його в літературних починаннях і згодом йому доручалися постановки сімейних спектаклів. Але й алгебра для Булгакова була цікавою, і географія, і біологія. Він назбирав величезну колекцію метеликів, яку пізніше подарував Київському університетові, Майбутній письменник живе повним життям, кохання захоплює його ще в студентські роки, і без Тетяни Лаппи він не уявляє свого життя. Тільки одруження! І батьки нічого не можуть змінити, хоча розуміють, що це тільки юнацьке захоплення. Молоді весело проводять час. Життєві труднощі для них ніби не існують: не біда, що немає грошей на хліб, але ж як тільки з'являється зайва копійка, раді потратити не на продукти, а на театр.

Через багато випробувань пройшов майбутній письменник: після закінчення медичного — в Смоленську тьмутаракань; після повернення до Києва пережив зміну влади більше десяти разів; він не вірив більшовикам і приєднався до армії Денікіна, але захворів на тиф і не зміг емігрувати до Константинополя. Це була доля. Тепер, після видужання, він працює в місцевому клубі. Тут з'являється думка про те, щоб стати письменником. Професійним письменником,

У Москві на нього ніхто не чекав. Ні знайомих, ні друзів. Усе сам. Непросто. Голодно і холодно. Справжня «Дияволіада» — так назве свій збірник про поневіряння того часу Булгаков. Але він не здається, і поступово в його життя входить, образно кажучи, квартира №50, де все розширюється до «чорт знає яких розмірів». Булгаков створює величезний світ власних персонажів, які живуть у тих умовах, що й письменник, при тій самій владі, що й письменник. Його персонажі відкрито можуть говорити про недоліки життя, критикувати владу, обирати власні теми для своїх творів. І це довго не могло тривати... Цькування — ось що чекало на письменника. Але він не здається. Його Майстер в романі «Майстер і Маргарита» все ж таки слабкіший за самого письменника, бо майстер намагався втекти від життя хоча б і в божевільню, а Булгаков до останнього боровся.

Квартира Булгакова в Москві завжди була переповнена друзями. Вони любили приходити до нього: було весело, шумно й розумно. Але навіть у ті часи, коли Булгаков був в опалі та мало хто зважувався приходити до нього в гості, він усе одно не втрачав сили духу. Писав «у стіл», але писав, не здавався. Можливо, саме тому навіть Сталін не наважився запроторити Булгакова «на Соловки» і вісім разів дивився його «Зойчину квартиру».

За сатиричним розмахом Булгаков схожий на Гоголя. Він дуже любив свого старшого літературного вчителя, і в його щоденниках є слова: «Укрой меня, Учитель, шинелью своей». Вже після смерті це прохання Булгакова здійснилося майже в прямому смислі — камінь з могили Гоголя був використаний для пам'ятника Булгакова. Можливо, щасливий збіг обставин. Скоріше — закономірність. Адже Булгаков — представник «магічного реалізму», і те, що для одних магія, для нього було реальністю. Навіть після смерті він довів, що ми живемо у незвичайному світі і що сильні особистості завжди перемагають. Булгаков був переконаний, що честь, духовність, людяність мають бути правилами життя. Любов і співчуття мають перемагати. Підлість і боягузтво має бути покараним. Якщо справдилося усе, про що писав Булгаков, то, сподіваюсь, справдяться й ці вічні духовні цінності, і людство почне жити за законами добра й любові. Духовні цінності мають стати культом, так само, як культом для нас є Булгаков.