Література від античності до епохи відродження. Твір на основі особистого щоденника

Мені дуже важко уявити собі такий проміжок часу в розвитку мистецтва й культури. Це, по суті, відрізок часу, що включає в себе всю давню літературу з біблійними пам'ятками (Веди, Біблія, Коран), із давньогрецькою та римською літературою; тут і Омар Хайям, і Данте, і Петрарка, і Шекспір... Так, це все те, що ми вивчали у восьмому класі.

Що мені найбільше запам'яталося? Скоріше, Гамлет із його монологом «Бути чи не бути?», бо я його вчив напам'ять і здав тільки з третього разу. А ще — Петрарка і Шекспір зі своїми сонетами. Я тоді вперше закохався, і все, що читав у цих поетів про кохання, здавалося, стосувалося моїх почуттів: «Благословен хай буде день, і ніч, і час...» і так далі в такому ж прекрасному й піднесеному варіанті. Для мене ім'я Лари було співзвучним із іменем Лаури, і в цьому імені перепліталося усе: і земний лавр, і найвище багатство — золото, і природна свіжість — вітерець, і навіть стрімкий плин часу. Ось які значення мало це ім'я для Петрарки, таким самим воно стало й для мене. Час минав. Почуття змінювалися, але згадати є що. Може, й не згадав би, але залишилися записи в моєму щоденникові. Спочатку я хотів цей щоденник знищити, але там були деякі цікаві телефонні номери, були записи від моїх футбольних фанаток. «Хай залишається!» — вирішив я. Може стану великим письменником, і в мене буде свій архів, який колись розберуть нащадки. Але поки що, як бачите, використав його сам.

Що далі в мене тут записано? Омар Хайям! Людина, яка була і математиком, і астрономом, і поетом, і філософом! Кажуть, його математичні відкриття випередили всю європейську науку на п'ятсот років — він вивів формулу, якій пізніше дадуть назву біном Ньютона. Різних тем торкався поет у своїх творах. Його рубаї про вино і кохання, про смисл життя на землі хвилюють і бентежать не одне покоління людей. Підіймав свій голос і проти Бога, із яким він хотів бути на рівних. Коли одного разу Хайям склав богохульного вірша, обличчя його почорніло — так покарав його Господь. Але Поет відповів на це:

Хто, що жив на землі, не грішив? Ну, скажи!

А коли не грішив — хіба жив? Ну, скажи!

Ти не кращий за мене, коли в покарання

Ти таке саме зло учинив. Ну, скажи?!

Такий діалог виправдав поета, і Бог повернув йому колір обличчя. (До речі, цей переклад я зробив сам — за російським зразком). Коли вже мова зайшла про перську літературу, то варто згадати і Китай, і Японію, де були свої віршові зразки: танка й хоку. Здається, усе просто й лаконічно — нічого особливого, і в той же час є над чим замислитися: «На голій гілці Ворон сидить самотній. Осінній вечір». Якщо у символічній поезії Олександра Блока можна зробити нові відкриття щодо кольору, звуку, значення предмета, то у Мацуо Басьо символів не менше. Ворон — символізує мудрість, просвітління. Його вважали птахом буддійських монахів і майстрів чайної церемонії.

Ще до одного представника цієї великої епохи хочу звернутися — до Вільяма НІекспіра. Це видатний англійський драматург і поет доби Відродження. Хоча ІНекспір не створював нових тем і сюжетів, а тільки спирався на ті, які вже були розроблені в літературі, він усе ж таки став одним із найперших літераторів, які намагалися описати не тільки окремі дії, сюжет, але й внутрішнє почуття людини. Драма помсти в НІекспіра переходить у драму роздумів. Гамлет — літературний герой, який розпочне ланцюжок «вічних» образів. Адже ті сумніви, які виростають перед Гамлетом, характеризують його як людину мислячу, людину нового, гуманістичного часу.

Гамлет — не механічний персонаж, який виконує роль убивці. Він багато роздумує про вчинок, який має здійснити, занурюється у свої думки. ІНекспіру вдалося витягти на поверхню цілий клубок людських проблем, і до цих пір літературні критики сперечаються про значення образу Гамлета. Цікавий вираз щодо цього: «Гамлет — це Мона Ліза в літературі». Така ж загадка. Все ніби просто, зрозуміло, але ще більше незрозуміло.

Думаю, що такою загадкою Мони Лізи залишається ще багато творів, які ми проходили за свій шкільний вік. Написав слово «проходили», хотів виправити на «вивчали», але, здається, перше слово все ж таки більше відповідає дійсності. Багато творів залишилися для нас посмішкою Мони Лізи. Щоб зрозуміти їхню справжню цінність, варто хоча б ще один раз за своє життя перечитати і «Гамлета», і «Дон Кіхота», і «Пісню про Роланда». Ці твори варті того, щоб про них не забувати.