Лірика вагантів. Приєднаймося до спілки вагантів!

Поняття «середньовіччя» вже давно стало синонімом обскурантизму, неосвіченості, темноти. У нашій свідомості одразу ж спливають образи жорстоких аутодафе, тортур, кривавих убивств та репресій «заради Божого Імені», страшних епідемій чуми (яка збирала багатий врожай, викошуючи по дві третини населення країн), шалених полемік церковників із «вкрай важливих» питань («чи був Син Божий бідним або мав Він хоч якесь майно?»), наслідками чого знову ж таки були жертви з простого люду, які не орієнтувались у цих тонких дефініціях латиною й тому легко ставали маріонетками в руках кліру, який маніпулював ними... Доноси — кожен проти кожного, диктатура клерікальних кіл, пригнічення тіла, свідомості заради ілюзорного «спасіння» душі там, десь у Царстві Небесному (та чи є воно?). Ох, скільки ж було тих душ, які заради таких фата-морган поклали все своє життя на олтар пекла, що було створене вже на землі — і ніякого Страшного Суду не потрібно... Це — звичайна низка асоціацій, типова для більшості з нас. Але тоді виникає логічне питання: а як взагалі Європа дожила до сих пір?

Думка і воля людська — що хвиля морська: обточе каміння, омине препони, а надто жорстокі границі зруйнує міццю своєю. Скільки не дави, не пригнічуй, не руйнуй — все'дно час світанку прийде.

Так, із розквітом і піднесенням міст, розвитком університетів (тобто розсережденням концентрації влади в руках «лише церкви нашої») одним із перших променів стала поезія вагантів або голіардів. Це був дивовижний, мандрівний люд (адже латиною уа^апіез значить «бродячий»), який зустрічали в Німеччині, Франції, Північній Італії. Більшою мірою вагантами ставали молоді студенти (хоч іноді траплялись і представники нижчого духовенства), і саме тому їх поезія така легка, жартівлива, іронична. Юні серця, жага до свободи, воля, гаряча кров пронизували вірші й пісні, насичували їх гумором, світлом, радістю і — що гріха таїти? — ароматом «росної Бахусової вологи». Чи не тому западали вони в серця людей, розпалювали в них бажання скинути з себе кайдани аскетизму, темряви, страху «гріхів» і «кари Божої»?

Поряд із жартами поезія вагантів втілювала собою відкритий протест проти жадоби й ненажерливості духовників, їх лицемірства, диктатури папської курії; висміювала їх, а, як відомо, для церкви нема нічого страшнішого за насмішки, бо це свідчить, що страх перед їх могутністю відсутній. Але, не дивлячись на жорстоке переслідування «вольнодумства», заклики «Ордену вагантів» дійшли й до наших часів. Друже мій, годі сидіти тут зі мною! Адже весна за вікном! Любов розпалює серця! Геть книжки, у вогонь часослів!

Звеселяймось, поки молоді! Після молодості веселої І печальної старості Забере нас смерть.

Отже, час звільняти свідомість, думки та душі наші від пісної моралі й похмурої гнилі! У нас є власні скрижалі! І тут, товаришу, неважливо, у що та в кого віриш ти! Головне, щоб чистим було серце та непродажною душа твоя! Ми вславлюємо Боже Ім'я взаємодопомогою й милосердям. Покинь коло дурнів, які гають час на лицемірні молитви! Будь з нами, бо з нами світло, музика, із нами — Вакх! Покинь натовп покірних овець, яких закладають продажні пастирі! Підтримай наш маніфест — адже він забороняє прояви злості! Сотні товариських сердець отримаєш ти, вірність справжньої дружби!

Будь з нами! Весна йде, кохання палає!