Козацькому роду нема переводу

(за твором Миколи Гоголя «Тарас Бульба»)

Гомоніла Україна, довго гомоніла,

Довго, довго кров степами текла-червоніла...

Кари ляхам, кари!

Т. Г. Шевченко

Миколу Васильовича Гоголя вважають як українським, так і російським письменником. Він народився в Україні, писав про Україну, та частину життя прожив у Росії, а також майже десять років за кордоном, у Німеччині, Швейцарії, Італії. Використовуючи народні перекази, пісні, думи, усі свої твори автор засновував на глибинному відчутті України. З великою пошаною й любов'ю він змальовує народний побут та чарівну природу української землі.

Повість «Тарас Бульба» вперше була надрукована в 1835 році. У ній Гоголь яскраво відобразив героїку, велику силу та привабливість характерів українського народу. Створюючи повість, митець аналізував історичні документи, вивчав усну народну творчість про вільне козацтво та славних отаманів української нації. Гоголь описує ті часи, коли на українську землю, де жили й працювали наші предки, зазіхала польська шляхта та васали османської імперії. Родючу землю України з працьовитим, талановитим народом постійно намагалися захопити європейські народи, російське царство, представники мусульманської цивілізації — турки, татари. Європейські народи розглядали українську націю та козацтво як надійний захист від войовничих кочових орд та мусульманської загрози. Вогнем і мечем проводилося ополячення та поневолення українців, а на законодавчому рівні створювались умови для перетворення селян та нереєстрових козаків на холопів. Право на землю надавалося тільки шляхті, а селяни повинні були її обробляти на користь панства. Такі важкі соціальні умови змушували селян тікати від панства на низ Дніпра, у недосяжні для переслідувачів місця: ліси, болота, плавні. З іншого боку, Кримський хан та турки постійно нападали на українські землі, руйнували мирний уклад селян: грабували, забирали у полон людей. Таким чином, у шістнадцятому столітті виникли умови для створення вільного організованого життя за дніпровськими порогами — поселення, названого «Запорізька Січ», яке згодом набуло ознак потужного козацького війська та самостійної держави. Це військо складалося з людей, які гербували багатством, мали надзвичайну сміливість, мужність, патріотизм, фізичну витривалість справжніх лицарів. Козацька Запорізька Січ чимось нагадувала європейські лицарські ордени. У Січі були суворі, справедливі закони, які сумлінно дотримувало усе товариство.

Микола Васильович Гоголь причини виникнення такого суворого військового укладу змалював у перших главах повісті «Тарас Бульба». Він описує часи досягнення найбільш вагомого успіху в контролі королівської Польщі над козаками, коли король підкупав частину козацької старшини посадами, маєтками, пільгами, гетьманством. Основною метою польської шляхти було посіяти розбрат в осередку козацтва та примусити працювати на себе українських селян, а також повсюди впроваджувати католицькі церкви. Та ніщо ляхам не допомагало, тому що на Січі був такий устрій, який не дозволяв безмірно збагачуватись одним козакам за рахунок інших. Кошовий отаман у Січі обирався й знімався з посади за рішенням усієї козацької громади.

Повість М. В. Гоголя «Тарас Бульба» — це героїко-романтичний твір на зразок європейського лицарського роману. Автор не зображує в повісті реальні історичні події та реальних політичних діячів.

Гоголь спрямовує увагу читача передусім на глибоку духовність, патріотизм, волелюбність українського народу. Основною діючою силою історичних подій виступають народні маси, які можуть самостійно зорганізуватися в боротьбі за волю. Кожен, хто потрапляв на Січ, ставав цілковито відданим товариству та справедливому порядку, встановленому там. З великою любов'ю та пошаною змальовує автор повісті козаків — це герої, вірні великій справі українського народу в прагненні волі та незалежності. «Хай же після нас живуть краще, ніж ми» — так словами козака Кокубенка Гоголь уславлює сенс життя козаків. У бойових подіях козаки змальовані як непереможна згуртована спільною метою сила, що безжалісно й без страху руйнує на своєму шляху перешкоди до своєї кращої долі.

Сила художнього образу Тараса Бульби в тому, що в соціальному плані він є заможною людиною і в той же час є надійним захисником усіх пригнічених та обездолених. Він нічим не відрізняється від звичайних пересічних козаків у влаштуванні свого особистого життя, вирізняється тільки безмежною вірою в Бога та ідею козацтва. Автор повісті постійно наголошує, що Тарас ніколи не зрадить козацькій спільноті через особисту користь та егоїзм, не зрадить прагненню до свободи та незалежності свого народу. Для Тараса: «Милість короля — паскудна милість». Славетний козацький отаман вважає, якщо «свій свого продає, як бездушну тварину на базарі», той заслуговує кари — смерті й тільки смерті. Щоб підкреслити весь драматизм і трагічність обставин тих часів на Україні, М. В. Гоголь зображує смерть синів Тараса Бульби Остапа та Андрія — смерть зрадника та смерть героя.

Двох синів своїх з радістю зустрів вдома козак Тарас, та вже на другий день разом з ними виїхав на Січ здобувати козацької слави. Для Тараса було дуже важливим, щоб сини загартовувалися в битвах із ворогом та стали справжніми воїнами, лицарями. Дуже скоро, набуваючи досвіду під керівництвом батька, сини стали добрими вояками. Остап — дужий, хоробрий, розсудливий двадцятидвохлітній козак — швидко набував рис ватажка. «Буде добрий полковник та ще такий, що батька за пас заткне», — казав старий Тарас. Андрій, молодший син, теж радував очі батька. Він був запальним та гарячкуватим козаком,