захоплювався романтикою походів та п'янів під час битви. Андрійкова хоробрість, відвага на межі розуму та постійного ризику викликали захоплення навіть у старих, загартованих у боях козаків. «І це добрий... Не Остап, а добрий, добрий теж вояка», — так казав, радіючи за синів Тарас.
Та доля козацька не легка. Остап загинув смертю мученика за віру та братство козацьке. Його стратили у Варшаві як одного із видатних провідників козацтва. Навіть під час страти Остап не втратив гідності й мужньо переніс катування та прийняв смерть з непереможеним духом на очах у рідного батька. Інша, зрадницька доля в Андрія. Через пристрасть до вродливої полячки Андрій зрадив козацтво, перейшовши на бік запеклих ворогів України — польської шляхти, за що безславно загинув від руки рідного батька. «Я тебе породив, я тебе і вб'ю...», — такий вирок зробив Тарас рідному синові. Коли розмірковуєш над драматизмом загибелі братів, стає моторошно на душі.
Використовуючи вчинок Андрія, як найбільш вражаючий свідомість, Гоголь таким чином звертає увагу на недостатню єдність та згуртованість української нації, у якої є представники, котрі через жагу до коштовностей, маєтків, пільг та інших спокус зраджують ідею незалежності та волі українського народу. Такі є, але вони гідні тільки ганьби та забуття в суспільстві, а борці за кращу долю свого народу оспівуються століттями.
Отаман Тарас Бульба все своє життя присвятив служінню козацькому товариству та січовому укладу. За козацьку справу він пожертвував двома своїми синами. Насамкінець і його захопили вороги: «Ему прикрутили руки, увязали веревками и цепями, привязали его к огромному бревну, правую руку, для большей безопасности, прибили гвоздем и поставили это бревно рубом в расселину стены, так что он стоял выше всех и был виден всем войскам, как победный.трофей удачи». Та навіть у свій передсмертний час Тарас не думає про себе, а намагається допомогти своїм товаришам. Він кричить їм зверху, указуючи вірний шлях до порятунку.
Таким чином, Гоголь у повісті «Тарас Бульба» наголошує, що в українського народу є надія на краще допоки не переведуться такі герої, як Тарас Бульба та його бойові товариші — козаки Запорізької Січі.
Необхідно сказати, що ця повість не сподобалася царському урядові, і в 1842 р. вийшло її друге, цензуроване видання, яке було перероблено відповідно до імперських вимог і пропонувалося читачеві в усі наступні роки.