Калейдоскоп сучасного світу в образному сприйнятті ліричного героя

(за поезіями Віктора Неборака)

Творчість Віктора Неборака тісно пов'язана з постмодернізмом, що в кінці XX ст. спричинив об'єднання митців у різні творчі спілки. Так, у 1985 році Неборак став співзасновником літугруповання «Бу-Ба-Бу» («Бурлеск-Балаган-Буфонада»), тривалий час був продюсером поезо-симфо-рок постановок, створив концепцію кількох фестивалів («Вивих», «Альтернатива»), також був одночасно і продюсером, і ведучим театралізованих акцій «Реберітація».

Поезія В. Неборака — цё по-справжньому нове альтернативне слово в сучасній українській літературі, його твори — не для легкого читання, а для непересічного читача, який цікавиться поезією. У його невеликих творах спостерігаємо глибинне розуміння ідей та проблем. Ліричний герой — переважно невтомний мандрівник у просторі й часі. Однак особливу увагу вдумливий читач звертає на лінгвістичний аспект творчості Віктора Неборака: мова поета вражає насамперед тим, що в нього українські слова творяться і співіснують у незвичайних комбінаціях і поєднаннях, а відсутність розділових знаків дозволяє словам по-різному поєднуватися між собою й цим самим справляти глибоке враження. Таким чином, читач на власний розсуд компонує словосполучення і стає ніби співавтором твору. Митець вважає, що в історичному контексті одне літературне століття відрізняється від іншого насамперед мовою. Тож перед кожним літературним поколінням, точніше перед кожним художником слова, стоїть найперше завдання — мовне. Загалом же у кожному творі поет визначає якусь конкретну мету, проте загальна тенденція для всіх його творів —це пародіювати, ніби бавлячись словом. Цим зумовлені новизна та авангардність, величезна кількість лінгвістичних та поетичних експериментів (автор — послідовний постмодерніст).

До таких експериментів належить, зокрема, низка поезій, об'єднаних за способом вираження, — «Віршоване шоу» із збірки «Літаюча голова» (1990). Калейдоскопом постають образи, змінюючись, трансформуючись, перебираючись із одного місця на інше і тим самим викликаючи асоціації, почуття та роздуми. «Фантазія метро» — справді фантазія, оскільки перед нами постає фантасмагоричний малюнок з «літаючою головою», що її тобі «підпилює двійник» з тьмяної і ряхтливої шибки вагону підземки. У вірші «НЛО» — теж політ, і неважливо як — з головою чи без неї — на фантастичному десантному човні «К-АТАС-ТРОФА» з безліччю дір то в глибинах океану, то в безмежному космічному просторі. У третій поезії — ще одній «фантазії метро» — автор у своєрідній манері описав усю історію не тільки людства, але й планети Земля в підземеллі метро, там, де «все вужчий тунельний протяг». Поетичні рядки «Фантазії на тему ранкового автобуса» не рясніють різними привидами і духами, як у попередньому творі, але поїздка в цьому громадському транспорті постає в апокаліптичному вигляді: «Тіла автобус чавить, як цитрини. А душ екстракт замінює бензин». Наступні вірші «Фантазія метро. Відображення» та «Метро. Версії», за задумом автора поступово переносять його дух із горизонтальної площини у вертикальну. Детальніше цей процес відображений у наступних віршах збірки: «Вертикальне скло тяжке і гостре» та «Вертикаль». Вірші ж восьмий («Літаюча голова. Виробничий автопортрет») і десятий («Вона піднімається як голова...») остаточно створюють фантасмагоричну атмосферу «поетичного шоу». Автор досить вільно поводиться і з правилами словотвору, ніби жонглюючи словами, і з традиціями віршування. Цей яскравий взірець модерної літератури приваблює читачів своєю йовизною й незвичністю.

«Сад» — це поезія з першої збірки автора «Бурштиновий час» (1987). Зауважимо, що бурштин називають каменем, у якому застиг час. Можливо, авторові теж хочеться спинити час, аби застигли побачені моменти життя (сад) і відчуття краси, яка полонить його серце. У вірші «Сад» панує зелень, навіть час для ліричного героя має зелений колір: «Восьма забарвлена в зелений колір». Слово «сад» викликає асоціацію із зеленим кольором, і все довкола стає зеленим. Герой не може цього пояснити, він просто «так відчуває». Зелень поступово заповнює все довкола, навіть у кімнаті: «Яскравішає зелене на килимі, на кріслі, на томах Франка, в передпокої стає помітним зелене пальто». Цьому сприяє навіть прихід батька, бо він впускає «в хату зелений вечір». Зелений колір — колір буяння рослинності, символ життя на землі. Навіть чорно-білий сад зі старого фото раптом оживає зеленим кольором і струшує на долоні ліричному героєві «смарагдові каплі». У цій обмеженій простором реальності панує зелений — це колір життя і розвитку, від якого на душі «затишно і бентежно». Ми не зустрічаємо в цьому вірші нарочитого гротескного чи пародійного звучання, навпаки — твір сповнений тонкого ліризму і спокою.

У своїй поетичній творчості Віктор Неборак — послідовний майстер постмодернізму, його поезії хвилюють, викликають контрастні почуття, тим самим створюють передумови для вдосконалення людської особистості.