Кіноповість О. Довженка «Україна в огні».

Морально-етичний аспект

Геніальний кінорежисер Олександр Довженко вмів якось по- особливому, по-своєму бачити й відображати в мистецтві життєвий матеріал. Покладаючись лише на об'єктивність, у своїх творах письменник відображав правду життя. Мірою художньої творчості Довженка стали тепер уже крилаті слова: «Приберіть геть всі п'ятаки мідних правд. Залиште тільки чисте золото правди». Зображуючи мужність і страждання рідного народу, митець звертається до публіцистики, кінодокументалістики та художньої літератури.

У творі «Україна в огні» перед нами постають наболілі й пережиті думки та почуття автора, відкривається трагедійний портрет смертельно пораненого, а все ж непереможеного українського народу. У повісті борються дві ворожі сили, які ототожнюються з одвічним уявленням про добро та зло. Патріоти на війні набирають рис невмирущості. Рідна батьківська земля, на думку митця, «умножила їх гнів і силу» бойового духу. Вони немов «уросли в землю», немов виросли з глибин героїчного епосу. Довженко змальовує могутню постать Лавріна Запорожця — гідного представника козацького роду. Водночас письменник у творі зображує причини духовного каліцтва українського народу, акцентуючи увагу на негативних рисах української вдачі, духовній бідності, байдужості до історії. Через образ Максима Заброди, у минулому куркуля, а з приходом німців до села — начальника поліції, автор порушує проблему зрадництва.

Довженко засуджує і виправдовує «зрадника», пояснюючи його духовну ницість умовами страшного часу. Проникнутий бажанням помсти, пристрастю боротьби, вступає у двобій із поліцаєм Забродою Лаврін. Ніби герой народного епосу, історичних пісень та дум, постає Запорожець, наділений легендарними рисами: волелюбністю, любов'ю до Батьківщини, нескореністю духу, твердістю характеру. Вдало підібрані метафори та порівняння підкреслюють ці риси: «Вони били один одного важкими іржавими уламками своєї важкої історії...»

Могутність і безмірну велич українського народу письменник втілює в найулюбленішому своєму героєві Василі Кравчині. Масштабність характеру цього героя визначається перш за все величчю духу. Героїзм і відчуття прекрасного в його характері поєднуються в єдине ціле. У стосунках з Олесею він є зразком духовної чистоти й моральності.

Сцени неодноразового поранення Василя Кравчини набувають оптимістичного звучання: чотири рази він був поранений і чотири рази лікарі боролися за його життя, але він знову в бою, він готовий боротися до останнього подиху. Василь Кравчина — гідний нащадок козацького роду: розумний і винахідливий полководець, хоробрий і мужній воїн, спокійна, розважлива й дотепна людина. Навіть у найважчі часи він не втрачає почуття гумору, таке притаманне українцеві. Про це свідчить діалог Кравчини з командиром Сіроштаном, у якому, наслідуючи народні жарти, притчі, Кравчина намагається підтримати бойовий дух своїх воїнів: «Закидає, кажу, мінами, — плювався кров'ю Сіроштан. — А ти що думаєш Сіроштане? Вареників з вишнями закинуть тобі німці? Га? Я тебе знаю, ти любиш смачні страви, — пробував Кравчина підтримати дух командира побутовими жартами».

Жіночі образи в повісті всі без винятку трагічні: Тетяна Запорожчиха, її донька Олеся, подруга Олесі — Христя Хутірна, Мотря Шевчиха та інші. У найтрагічнішому образі Христі Хутірної порушується проблема запроданства, яка уособлює собою трагічну долю України. Христю судили за те, що вона вийшла заміж за ворога, італійського офіцера Пальму. Ця дівчина пройшла жахливий шлях від рідного села до німецьких таборів. За її страждання, за правду її називають найбруднішими словами. На запитання прокурора Лиманчука «Де твоя національна гордість, де твоя людська гідність? Де твоя честь?» дівчина з гідністю відповідає: «Яка я повія? Мучениця я. Сльозами проводжала вас, сльозами й стрічаю!» Автор не показує Христю зрадницею, бо потрапивши в нелюдські обставини, вона зберігає свою гідність.

Невичерпну силу віри у свій народ, його нескореність, автор вкладає в останні рядки повісті, які є гімном безсмертя й невмирущості українського народу. Отже, у кіноповісті «Україна в огні» О. Довженко зображує психологічний портрет української нації. Герої зображені у творі з ніжним ліризмом, проте це могутні й сильні особистості. Можна зробити висновок, що народ, який бореться за свою незалежність, завжди буде залишатися непереможним.