Цей неоднозначний Панько Куліш

(Після знайомства з літературно-критичними матеріалами про письменника Пантелеймона Куліша)

Пантелеймон Куліш — майже загадкова постать у літературі. Бо хоча про нього й відомо багато, та все ж збагнути його як особистість дуже складно — настільки різняться оцінки критиків різних періодів розвитку історії.

Мене завжди цікавили письменники, передусім, як особистості, як люди: їхня манера розмовляти, спілкуватися з іншими людьми, висловлювати своє ставлення до тих чи інших подій, що відбуваються в суспільстві. Тоді і їхні твори, здається, стають більш зрозумілими. І в цьому сенсі постать Пантелеймона Куліша видається мені дуже яскравою, самобутньою, бо і його твори такі різні й такі неповторні: від ніжної лірики до пристрасних і гнівних рядків, від журливої замріяності до опису бурхливих подій історичного минулого України. Він був особистістю і в літературі, і в житті. Мені не подобається, коли запопадливі дослідники виносять на шпальти газет і журналів інтимні подробиці з життя того чи іншого письменника, та ще й ставлять це в залежність від якогось періоду творчості. Безумовно, що ті чи інші почуття впливають на творчість митця, але ж навіть досліджуючи інтимні сторони життя письменника, слід робити це делікатно, з повагою до людини. На мою думку, слід чітко розмежовувати деякі поняття: дослідження творчості письменника та дослідження фактів біографії як громадянина, чи з погляду психології. Але ж не можна змішувати все в одному літературному дослідженні.

Тому оцінка творчості Куліша має ґрунтуватися на творчому доробку, а не на підрахунку, скількох жінок кохав Пантелеймон Куліш, чи скільком жінкам він освідчувався в коханні. Згадати хоча б той факт, що Куліш уперше в українській літературі написав роман на історичну тему періоду Руїни «Чорна рада». Ось що має бути на першому плані у дослідників (особливо сучасних), адже на історичну тему зараз пишуть менше, а якщо й пишуть, то не так, як писав Куліш, скрупульозно досліджуючи історичні документальні джерела. До нього може дорівнятися хіба що Павло Загребельний із його історичними романами «Первоміст», «Євпраксія», «Я, Богдан». Тож сподіваймося, що поважне ставлення до фактів історії, започатковане П. Кулішем, житиме і в сучасній літературі.