«Як це трапилося, він і сам не знав, але раптом щось ніби підхопило його і ніби кинуло до її ніг. Він плакав і обіймав її коліна... Вони хотіли говорити і не могли. Сльози стояли в їхніх очах. Обоє вони були блідими та худими, але в цих хворобливих обличчях вже засяяла зоря оновленого майбутнього... їх воскресила любов...»

Здається, будь-які слова зайві після такої сцени. Сцени відродження людської душі...

Кажуть, кожна людина в житті має пронести свій власний хрест, яким би тяжким цей хрест не був. Тільки через страждання, через помилки людина здатна усвідомити своє щастя, — така точка зору автора роману «Злочин і кара», визначного письменника Федора Достоєвського.