Ще одна проблема, яка хвилювала Довженка, — це українська державність, і в тому, що Україна — «вічна вдова», а в її народу «безмірно жахлива доля», письменник звинувачує, зокрема, тоталітарну систему з її цькуванням інтелігенції, духом пристосовництва, переслідуванням за любов до свого народу. Сам же митець просив у долі ясного розуму, щоб «зробити щось добре для свого народу». «Україна в огні» — це неприкрашена й страшна правда про випробування, що випали на долю нашого народу під час другої світової війни. Письменник-гуманіст з усією силою свого таланту засуджує війну як найжахливішу катастрофу в житті народу й окремої людини, а не суцільний героїзм. В уявленні письменника «епічна героїка... — це та героїка, що народжується зі страждань і трагедії». У своєму «Щоденнику» він зробив запис: «Книги і фільми про нашу правду, про наш народ мусять тріщати од жаху, страждань, гніву і нечуваної сили людського духу».

Довженко завжди пам'ятав про покликання митця служити рідному народові, і хоча він з болем написав у своєму «Щоденнику»: «Я позбавлений творчості в житті, позбавлений радощів і гордощів творчості на користь народу. Я не живу в атмосфері державного горіння... Мене туди не пущено», — те, що він встиг створити, стало перлиною українського мистецтва, нетлінним скарбом для прийдешніх поколінь, яким буде не байдужа історія рідного народу. До його мудрих слів ще будемо звертатися й звертатися, перечитувати й шукати ті настанови, які допоможуть українському народові й кожній людині зокрема реалізувати себе заради майбутнього.