Для того щоб створити щось красиве, треба нести красу в душі

Хата моя, біла хата

Традиційна українська хата, за визначенням багатьох іноземних мандрівників і дослідників, які свого часу побували на наших землях, являла цілком оригінальний витвір. Вона була самобутнім явищем в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних та естетичних конструкцій. Зводячи той чи інший тип житла, народні будівничі виробили цілу систему прийомів з використанням унікальних і пропорційних силуетів. Не випадково французький військовий інженер Г. Боплан, мандруючи в XVII ст. по Дніпру, захоплювався високим мистецтвом народного зодчества. Ще один іноземець, німецький географ Й.-Г. Коль на початку XIX ст. написав у своєму записникові, що українці живуть в охайних чистих оселях, які називають хатами і які начебто всміхаються. Ось таке враження лишилося в дослідника. Господині не задовольнялися тим, що (як і голландці) кожної суботи мили їх, а ще й раз на два тижні білили житло. Від того хати мали вельми чепурний вигляд, немовби свіжовибілене полотно. Які слова вживаються, коли йдеться про українську хату? Чепурна, біленька, мов квітка, привітна, гостинна тощо.

Ось така коротка історична довідка про українську хату.

У народі українська хата оспівана в піснях, оповита різними легендами та казковими переказами, опоетизована майстрами слова. Не лишились осторонь і художники, вони в багатьох своїх картинах намагалися ввести в композицію обов'язково хоча б елемент хати. І це надавало певного колориту й визначеності всьому полотнищу.

Хата була й буде символом добра й надії. Її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність і сподіваннями начисте небо над головою. Тільки люди, які мають красиву душу й добре серце можуть творити ці символи для нащадків.

Час минає, змінюється архітектура будівель, хат стає все менше по Україні, натомість з'являються котеджі. Та як би ми не називали сучасні будинки, суть хати не зміниться — це той берег, до якого легко причалювати, це той момент у житті кожного, коли хочеться, переступивши поріг житла, вклонитися батькам, пращурам, власне, історії свого роду.