Гуманістична ідея в новелах Олеся Гончара

Олесь Терентійович Гончар — всесвітньо визнаний письменник. Усі його твори гуманістичні та вражають глибиною й масштабністю мислення. Його шлях у літературі — це наполегливість безперервних пошуків. Перу письменника належить значна кількість романів, повістей, оповідань, новел, критичних нарисів та статей. Є Олесь Гончар — автор великих форм — романів «Собор», «Прапороносці», «Людина і зброя», а є Олесь Гончар — майстер малої форми — це новели «Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають». Та інколи не можна відділити ці дві іпостасі, наприклад, роман «Тронка» складається з дванадцяти новел. І хоча новели становлять порівняно невелику частку творчої спадщині письменника, вони не є другорядними серед його творів. їм притаманний той же самий гончарівський погляд на проблеми вічні, глобальні. Будучи конкретним і лаконічним, він зміг у невеликих за обсягом творах вмістити і розповідь, і глибину людських почуттів.

Стиль Олеся Гончара вирізняється гармонійним поєднанням реалізму з романтичним баченням образів, філософською глибиною та ліричністю розповідей. Він ніби присутній на місці кожної дії, усю картину бачиш його очима. Ще однією помітною рисою цих творів є створення образу суто позитивного героя: гарної людини, красивої душею, думки та почуття якої глибокі. Ця людина любить палко та віддано, її бачення коханої людини піднесене, безхмарне. За таке кохання, у якому за мить сконцентрувалося все, можна віддати життя. Саме про таке кохання йде мова в написаній у кінці шістдесятих років новелі «За мить щастя». Тему — кохання з іноземкою на тлі повоєнної реальності, що для когось іншого могло послужити основою довгого роману, — Гончар зумів передати стисло, вражаюче емоційно, із таким стилістичним блиском, що оповідання справедливо можна назвати поемою в прозі. Останні дні війни. Угорщина. Радянський артилерист, українець Сашко, — це ще зовсім молода людина, яка, однак, пройшла війну, бачила незліченні горе та жах. Він так сильно жадає любові. Тепер, коли ця страшна війна вже майже зовсім позаду! Не дивно, що угорська селянка Лариса, котра раптово відповіла йому взаємністю, видалася йому такою незвичайною красунею та володаркою незліченних чеснот. А можливо, він і не помилявся, бо коли, внаслідок трагічного випадку, він убив її чоловіка, вона не зреклася Сашка, хоча для цього їй довелося йти проти рідні та суспільства, поламавши своє життя. Любов тут така прониклива, настільки раптова та пронизлива, що не прислуховується до голосу розуму, до обставин. Кохання такої сили, що підносить над реаліями життя. Так, за це покладена смерть, але мить щастя коштує того, щоб ні про що не жалкувати. Ця розповідь — неначе ключ до розуміння філософії Олеся Гончара, його прагнення до ідеального, до свободи. Як письменник, він розумів, що абсолютна свобода можлива лише у сфері почуттів, бо лише вони не підкорюються нікому та нічому.

У наступній новелі «Залізний острів» ми зустрічаємося з людьми, які живуть мирним життям. Герої новели — люди твердого народного складу. Міцно зв'язані вони з рідною землею. На правах повноцінного героя виступає південноукраїнська природа: Чорне море, таврійський степ, лиман. Не можна відділити юну зворушливу любов Тоні та Віталика від їх сприйняття рідного краю, від тривоги за його долю. Сюжет, овіяний поетичним ореолом, ґрунтується на цілковито реальних земних деталях, наповнений багатим філософським змістом: творення й руйнування, гармонії природи й людини. У новелі дуже багато образів-символів, зокрема, танок юних Віталика й Тоні на розпеченій палубі затонулого крейсера. Сам цей «залізний острів» — судно-мішень у морі, об'єкт бомбардування. Драматичний момент, коли закохані несподівано стають мішенню та сидять «ждучи нічного удару... мовчазно зіщулені, мов останні діти землі, мов сироти людства». Стає ясним, у якій небезпеці перебувають гуманістичні цінності під загрозою цивілізаційних процесів. Мимоволі замислюєшся — яка доля у планети, яка ціна промислового розвитку?

Пройшли десятиліття, але проблеми, що відображені в новелі, не тільки не зникли, а ще й загострилися. Тими ж самими тривогами й турботами ми живемо й сьогодні, складні проблеми та вражаючі контрасти не втратили актуальності. Основним об'єктом дослідження Олеся Гончара є людина, її внутрішній світ, її помисли, вчинки, цінності. Недарма йому особливо вдавались образи позитивні, одухотворені, сповнені краси. Незнищенне гуманне начало в людині, її чистота та велич захоплювали письменника. Створені ним образи актуальні в усі часи, тому що людяність та гуманізм — вічні.