Хто з видатних людей є для мене взірцем

Людина стає великою тоді, коли вона ліпше за інших розуміє потреби свого часу й намагається докласти максимум зусиль для плідної роботи. Але часто ця велич помітна на відстані років, можливо, навіть епох. А сучасники, які близько знали цю людину, часом навіть не усвідомлювали цього, як писав Шевченко: «їм байдуже — панам жито сіють». Але народ ніколи довго не може жити в розлуці з істиною. Він нікому не дозволить зловживати його терпінням. Неминучі зміни, і цей закономірний наслідок зусиль цілого народу усуває з дороги все. І знаходяться герої, які не мовчать, які висловлюють начебто своє, а насправді те, що болить рідному народові, цілій країні.

Серед багатьох своїх героїв народ уже давно виділив ті постаті, які багатьом поколінням будуть слугувати взірцем. До таких людей я зараховую Василя Стуса, на якого мені б дуже хотілося бути схожим. Це насправді так складно, що сучасній нормальній людині осягнути вже неможливо. Чому? Мені здається, що сьогодні взагалі не говорять про принципи, про не зраду ідеї, про відданість рідному народові й служінні йому. Таким був нескорений Стус. Натомість прийшов усеосяжний практицизм: «Після мене -— хай і трава не росте!» Таких, яким був Василь Стус, — я не знаю нікого. Оце людина! Ним будуть пишатися правнуки й наступні покоління, бо бути чесним перед собою — виявляється надзвичайно складним завданням. А для майбутнього — це надзавдання. Та все починається із якихось перших кроків. Наприклад, не дозволяти себе принижувати ні за яких обставин, не принижуватися самому, мати дочуття власної гідності, що б то не сталося. Здається, все просто, та виявляється, що Василь Стус, приміром, заплатив за це дуже високу ціну — власне життя.

Я дуже хочу, щоб мої життєві принципи були для мене дороговказом, як і для Василя Стуса, і тоді я зможу відчути, що я в цьому житті багато можу зробити й втілити ідеї в життя.