Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





«Гамлет» Вільяма Шекспіра

«Гамлет» Вільяма Шекспіра

Три з половиною години із головою вистачить для того, щоб повільно прочитати трагедію «Гамлет», яка належить перу геніального британського драматурга Вільяма Шекспіра. Її визначальні риси — стислість і лаконічність викладу, жодного зайвого слова, жодної непотрібної фрази, тільки чистий, міцний концентрат суміші з філософії, психології, символів і таємниць, які досі захоплюють уяву безлічі вчених, митців, критиків. І ще — всесвітня слава.

«Гамлет, принц датський» — витвір мистецтва й людської геніальності, у якому зв'язались кров, лірика, кохання, де тисячі граней, де є сюжет у сюжеті й трагедія в трагедії,, де реальність переплелась із потустороннім світом, безумством, нестямою. Образ Гамлета вже давно вибито на скрижалях класики світової литератури. Тлумачення цієї постаті, її загадковості, «безумства», мудрих роздумів, які вклав у вуста принца англійський драматург (а ці репліки набули справжньої афористичності, про що свідчить солідна кількість людей, що вживають шекспірівські фрази, не знаючи навіть їх походження. А що може бути кращим підтвердженням?), стало тим полем літературної брані, де зламано не одну тисячу списів. Та все це — загальні фрази. Важливим є тільки те, що саме викликає у наших душах, серцях велика трагедія не менш великого майстра. «Нема нічого хорошого й нічого поганого: це лише роздуми роблять все таким», як сказав Гамлет. А ці слова яскраво вказують на цінність власних суб'єктивних поглядів, адже вони формують наше сприйняття світу. Тому я, віддавши данину канонічності викладу, зупинюсь на своїх особистих відчуттях і враженнях.

Віраж першої думки: монологи й діалоги героїв немовби стоять вище загальної композиції та сюжету твору. Вони будуть мати зміст і глибину навіть поза контекстом, і це, я вважаю, є ключовою відзнакою. Думка друга цілком здалась у полон темі кохання. Реаліст Шекспір акцентує увагу на тому, що коханням править час. Цими словами він наділяє не кого іншого, як короля, брата померлого! У них відчувається (мною, принаймні) страх того, що за його злодіяння можуть розквитатись тою ж самою монетою. Також дуже цікавим є легкий, мов дим, натяк на забобони моральності щодо поведінки коханої: пам'ятаєте наказ Полонія та Лаерта Офелії? А нещасну її долю? Виникає цілком резонна думка: а чи не склалося б усе по-іншому, якби дівчина слухалась свого серця, а не рідних? Питання риторичне, на те, власне, і трагедія. Піке третьої думки: звісно ж, буття. Питання життя та смерті, культове «іо Ье ог поі іо Ье», яке, перефразуючи слова одного філософа, уже настільки замучене й поховане під купою стількох тлумачень, що, здається, втратило своє первісне призначення.

Отже, буття, людська доля, момент вибору, оцінка подій нашого існування. Мене й досі пронизують слова про сни, «...які насняться нам у смертному сні, коли покинемо цей бренний світ...», про той «невідомий край, звідки не повернутись». Митець дивовижно чітко, лаконічно й влучно формулює в цьому найвідомішому монолозі Гамлета людські страхи та роздуми, які охоплювали кожного зі смертних, але далеко не кожен міг їх так виразити. У чому сенс нашого буття? Нашого болю, страждань? Навіщо ми у цьому світі, що нас тут утримує? Відповідь на такі питання шукають все життя, а деякі з нас сходять із цієї дистанції раніше і, так би мовити, власноруч. А наша реальність у тому, що ми насправді не знаємо, чи маємо право засуджувати чи зупиняти тих, хто вкорочує собі вік (тут знову ж таки постає проблема вибору — Офелія свій зробила...), але мати право й робити щось — дві різні речі, які, як виявляється, часто ходять нарізно.

Виліт четвертої й, мабуть, останньої думки: протягом читання твору (до речі, неодноразового) мене не покидало відчуття того, що я не охоплюю й десятої частини тої глибини чи тої простоти думок. Постійно якісь розмиті видіння пливли між рядками моєї книги, а я все не можу їх спіймати. Але я розумію, що вони — і видіння, і рядки, та й взагалі кожне слово твору — так захопили мене, що я буду Полювати на них при кожному перечитуванні й перегляді великої трагедії, аж доки не спіймаю.

«Гамлета» можна прочитати за три з половиною години. Але розгадувати таємниці, зашифровані в п'яти актах цієї трагедії, ви будете все життя.