Гійом Аполлінер — французький поет-новатор

Душа ятриться з непокою І водограй рида зі мною.

Г. Аполлінер

«Перш ніж відчути естетичне задоволення від поезії В. Свідзинського, Б. Пастернака, Б.-І. Антонича, треба спочатку хоч щось зрозуміти. Зробити зусилля і хоч навшпиньках дотягнутися до їхніх висот, духовних, інтелектуальних, і мистецьких» — цією цитатою А. Моклиці мені захотілося розпочати свій твір. Тут не йдеться про Аполлінера, але між рядками можна прочитати і його ім'я.

Вільгельм-Альберт-Влодимеж-Александр-Аполлінарій Костровицький (Гійом Аполлінер) — поет, до якого й справді треба «навшпиньках дотягнутися». Поет звертає на себе увагу одразу, як тільки в бібліотеці отримуєш підручник із зарубіжної літератури. За звичкою перегортаю сторінки новеньких книг і раптом погляд натикається на щось незвичне. Що це було? Малюнок? Вірш? Швиденько гортаю ще раз, знаходжу сторінку. І дивуюся. Виявляється, це вірш у вигляді малюнка! Цікава ідея! Намальоване жіноче обличчя в капелюшку, але обриси зроблені на основі літер. Ще тоді — у бібліотеці — з'явилося перше бажання познайомитися ближче з творчістю Гійома Аполлінера, французького поета. Мушу сказати, що поет мене не розчарував. Якби він жив у нашому столітті, то точно приєднався б до нашого молодіжного руху: думаю, що він читав би реп зі сцени, а пізньої ночі ганяв би на мотоциклах разом із сміливими рокерами, а ще разом із Пабло Пікассо досхочу б розмальовував залізобетонні сірі плити, перетворюючи їх у витвори кубічного мистецтва. Зранку городяни дивувалися б: що за дивні голуби з'явилися перед їхніми вікнами? А це «Голубка миру» Пікассо і «Зарізана голубка й водограй» Аполлінера. Далі — напис через усю стіну — «Смерть гарному смакові!» Ось такі це були незвичайні митці. їхня поведінка і творчість не тільки сто років тому викликали подив, але й тепер є не для всіх зрозумілими. А для мене все, що творив Аполлінер, є близьким. Адже ми — молоді, ми хочемо жити цікаво, бурхливо. У школі та вдома нам розповідають про правила поведінки. Але якщо ми усі будемо такі правильні, такі однакові — невже це буде цікаво? Тим і притягує мене творчість Аполлінера, що він не боявся сказати своє власне слово у мистецтві та в житті. Наприклад, поет відправляє у редакцію для друку свої вірші, а редактор не хоче їх приймати, бо вірші написані безграмотно — автор навіть не поставив розділових знаків. Але Аполлінер зумів відстояти свою позицію, він запевнив редактора, що знаки спеціально «усунуті», бо вони у віршах є зайвими. Нехай читачі стануть співавторами поетичного слова та внесуть свою інтонацію, свій настрій у вірш, нехай прочитають його так, як хочеться прочитати їм саме сьогодні. Наприклад, у «Мості Мірабо». Якщо ви самотні, до вас не приходить кохання, немає настрою, тоді ви читаєте так: «Під мостом Мірабо струмує Сена. Так і любов Біжить у тебе; в мене Журба; і втіха — крутнява шалена». Тобто, кожен сам по собі, один кохає, інший тільки страждає, а втіха — невідома річ — чи буде вона в житті, бо все навколо нас «крутнява шалена». А якщо ж почуття взаємні, ви щасливі — тоді виникають інші настрої, а значить, інші знаки: «Під мостом Мірабо струмує Сена. Так і любов Біжить у тебе, в мене. Журба і втіха — крутнява шалена». Хіба не цікаво? Здається, він справжній геній — цей Аполлінер. Як кажуть, усе геніальне просте. Так от — будь ласка! Ніяких тобі вигадок, а всього-навсього прибираєте пунктуаційні знаки — і такий широкий простір для фантазії відкривається! (А якби так диктанти писати?!)

Творчість Аполлінера — це суцільний експеримент. Ще в школі він випускав газету, де всіх дивував несподіваними замітками. З дев'ятнадцяти років Гійом приїздить до Парижа і тут разом з молодими митцями — художниками, поетами — намагається творити нове мистецтво. Експеримент, пошук, новизна — ось що приваблює молодого поета. Він пише римовані й неримовані вірші, створює поезії з відголосками народних пісень (зокрема звучать рейнські мотиви); цікавиться навіть українською історією і створює вірш «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Мені здається, мало хто осмілився б назвати збірку віршів ось так — «Алкоголі». Що можна почути у свою адресу, крім сміху й образ? Але поет сміливо кидає виклик публіці — він має на увазі, що життя має бути таким самим п'янким, таким самим палючим, як спирт. Нудне, спокійне, вивірене з розкладом проживання на землі нікого не цікавить. Потрібно жити на повну силу, хотіти від життя усього — і тепер, і зараз, і негайно! Аполлінер прагне потрапити на війну (у цей час іде Перша світова війна), і хоч спочатку його туди не пускали, бо не мав французького громадянства, він усе ж таки свого домігся. Але війна виявилася не такою вже й романтичною річчю — смерть, кров, страждання. Війна — це жах, а не тільки героїзм і тим більше не романтика. Як передати своє відчуття тільки в слові, чи кожен прочитає його? А от створити образ, малюнок, щоб зразу стала зрозумілою основна думка... І поет працює