Камінний хрест як символ титанічної праці й поховання людини заживо — це той художній засіб, що не тільки поглиблює драматизм розповіді — він спонукає читачів до власних роздумів. І тоді планетарного характеру набуває хрест на піщаному горбі в Русові, бо це трагічний символ похованого роду, вирваного з рідної землі й розсіяного по світах.

Здавалося б, автор ніде не висловлює своїх симпатій, проте виняткової сили ліризм і схвильованість тону засвідчують, наскільки близькі Стефаникові сам герой і його біль. Образ камінного хреста, порівняння скам'янілого від горя Івана Дідуха із каменем, вирваним із рідної стихії, надають твору похоронного звучання, адже сильніше за В. Стефаника трагедію галицьких переселенців не розкрив ніхто.