Бунт Маріо як передвістя звільнення людей від тоталітаризму

(за твором Томаса Манна «Маріо й чарівник»)

На уроці нам задали питання: Чи може одна людина зупинити війну?

Відповідь однозначна: «Ні!»—

Що ж робити? Миритися зі злом? Миритися з тими, хто розв'язує війни? Можна піднятися зі свого місця і чітко відтарабанити прийняті стандарти: «Людина має протистояти злу і т. д. і т. п.»

І коли вдома треба було відповісти на ці запитання, записати відповідь у зошит, у мене не вистачило ні слів, ні аргументів. Робота залишилася невиконаною. Писати загальні фрази не хотілося, а що я можу зробити проти зла? Наприклад, завтра хтось комусь оголошує війну — що я маю робити? Так, я не хочу війни. Але що я маю робити? Які мої дії?

Добре, що домашню роботу не перевіряли. На уроці мова зразу зайшла про твір Томаса Манна «Маріо й чарівник». Суть новели ось у чому: до маленького італійського курортного містечка Торро-Вієра приїздить чарівник, гіпнотизер Чіполло. Розваг тут мало, тому більшість відпочиваючих потяглися на виставу. Для оповідача — німця, було дивним, що вистава не почалася вчасно (німецька пунктуальність цього не сприймає!). Але дива на цьому не скінчилися. Розваг було вдосталь: артист запрошував на сцену людей і силою свого гіпнотичного вміння примушував їх співати, танцювати, розповідати щось про себе. Аж ось він побачив біля колони Маріо — молодого офіціанта, який завороженими очима спостерігав, що відбувається на сцені. Маріо не хоче виходити на сцену, але ноги самі несуть його туди, Маріо не збирається нікому розповідати про сердечні секрети, але язик його сам вибовтує про ту, у яку він закоханий. Ось вона — прекрасна Сільвестра, — і губи Маріо тягнуться, щоб поцілувати свою ніжну кохану. Аж раптом різкий звук — і Маріо прокидається. Він бачить, що ніякої дівчини немає, а замість неї — потворний Чіполло. Це він навіяв на нього таке гіпнотичне марення. Усі сміються, а Маріо тікає зі сцени. Ми теж посміялися над цим епізодом. Але далі нам стало соромно. Не за Маріо. За себе. Маріо втік зі сцени, але вже із залу повернувся до сцени, і всі почули звук, схожий на постріл. Що це? І побачили, що Чіполло якось незграбно валиться зі свого стільця та падає на підлогу. Ми всі затихли. Бо це був постріл і в нас. Ми так само сміялися над Маріо, як над ним посміявся Чіполло.

Так як же питання: «Чи може одна людина зупинити війну?» А от Маріо зупинив. Ви вважаєте себе духовно слабшими за Маріо, звичайну людину, звичайного офіціанта? Здається, не війну ж він зупиняв. І поступово до кожного з нас приходило усвідомлення, що «маленька людина» теж може щось зробити для порятунку людства від зла. І найперше — це не дати ошукати самого себе, не дозволити комусь сміятися, знущатися над тим, що є святим і дорогим для тебе.

Якщо у кожної людини буде вдосталь розуму, людської гідності, то вона ніколи не підтримає нелюдські, антигуманні ідеї. Муссоліні та Гітлеру вдалося прийти до влади та силою свого вміння, таланту запорошити мізки пасивним громадянам. Комусь було все одно, що там говорить якийсь політичний лідер, хтось не дуже вірив у казки «сірого бичка», але коли розумні люди схаменулися, то більшість уже була задурманена фашистським туманом. Фашизм став розповзатися від Італії до Німеччини, а тоді й далі. Німці підтримували Гітлера. Це справді можна було робити тільки у стані «гіпнотичного сп'яніння». Але люди вірять тим, хто не боїться нічого, людям завжди потрібен лідер, ідеал, кумир. На той час кумиром виступив Гітлер. У 1945 році нація відчула сором і відповідальність за свою нелюдськість, але поки що був тільки початок — 1929 рік. Ще можна було щось зробити. І письменник намагався діяти.

1937 року гітлерівський уряд позбавив Томаса Манна німецького громадянства. Книги його були заборонені, а майно розграбоване. Письменник ще до того змушений був емігрувати, але він не зупиняє свою роботу — веде антигітлерівські передачі по радіо, виступає як патріот, людина великої нації, до якої належав і Ґете, тому закликає німців скинути з себе рожеві окуляри й отямитися. Томас Манн був якраз тією людиною, яка наважилася у такий непростий час, ризикуючи власним життям, виступити проти більшості. Це був громадянський подвиг. Думаю, що більшість людей — це все- таки інертні типи. Тільки окремі люди можуть сміливо заявляти щось «за» чи «проти». Кому цікава думка моєї сусідки? Що змінилося від того, що мій дідусь не ходив на вибори? Це його власна позиція, але загальне життя від того не змінилося. Так само, як, до речі, і Друга світова війна відбулася. Не зупинив її Томас Манн — «маленька людина». Що ж робити? Може, правий мій дід, який має на все свій філософський погляд: «Головне не те, що вони про тебе подумають, а те, що ти сам про себе знаєш». Дідові не соромно, що він не виконав свій громадянський обов'язок, бо за цим стоїть його людська