Уроки історії, які ми маємо знати

Лицарями України здавна називають козаків. Як зовнішнім виглядом, так і внутрішніми якостями загалом, козаки були характерним типом свого народу, свого часу. Рисами характеру запорозьких козаків були доброзичливість, безкорисливість, щедрість, схильність до щирої дружби. Окрім того — висока любов до особистої свободи, через що вони йшли на жорстоку смерть, аби тільки не потрапити в ганебне рабство.

У Запорозькій Січі всі питання вирішувалися спільно, що стосувалося миру й розбрату. Товариство обирало й скидало всіх посадових осіб у Січі й усьому Запорожжі, воно карало винних у злочинах і порушеннях, утверджувало відповіді на укази, грамоти, послання й листи, що надходили в Січ від різних державних осіб і з різних держав. З огляду на цей громадський принцип, найвища влада на Запорожжі (влада кошового отамана) без усієї громади не могла ні на що зважитися й нічого зробити самостійно. Кожний документ починався словами: «Ми, Військо Запорозьке...» Усього цього свято дотримувалося козацтво аж до того моменту, поки не підписали Переяславської угоди з Москвою. Далі ми знаємо як правдами й неправдами, за гроші, шантажем цвіт козацього війська — старшина — була деморалізована, втратила не тільки ґрунт під власними ногами, але й зв'язок з народом. Тож не дивно, що Мазепа теж, певною мірою, належав до такої старшини.

Мазепа був обраний на гетьмана в 1687 році. За звичаєм, новий гетьман і московський уряд підписували договір. Україна на той час продовжувала бути краєм свободи й рівності, тому-то багато московітів, тікаючи від царського тюремного режиму, переселилися жити в Україну. Першу поступку царському уряду зробив гетьман у пункті, де йшлося про те, щоб видати Москві всіх тих, хто прийшов з московської землі. Мабуть, тоді він зрозумів, що з кожним роком Москва все більше й більше буде підминати під себе Україну. Враховуючи всі обставини, він дійшов одного висновку, що без сторонньої допомоги українцям не обійтися. А далі ми знаємо...

Кілька століть дозволялося Мазепу лише проклинати, обливати брудом, за гроші та за посади залучаючи до цієї ганебної справи ще й «землячків», які прагнули догодити царському уряду і власне самому государеві.

Ясна річ, що постать Івана Мазепи не ідеальна. Але не слід принижувати його ролі в історії України, його велику місію у розвитку культури, адже він для цього зробив багато. А тим більше не будемо його відступ від царя Петра — душителя українського народу — називати зрадою. Кого зрадив Мазепа? Хіба той, хто намагається звільнитися з кайданів, що їх надягнув йому ворог-гнобитель, є зрадником, коли він повстав проти свого тирана?

Цар віроломно нищив ту основу, на якій Богдан Хмельницький вступив у військовий союз із Росією. Цар Петро, продовжуючи політику своїх попередників, усе більше й більше поневолював Україну, нищив козацтво. Це й стало причиною рішення Івана Мазепи приєднатися до Карла XII, разом із шведським військом виступити проти царської Росії.

По смерті Івана Мазепи його радника Пилипа Орлика козацька рада обрала гетьманом. Тоді він уклав угоду з Карлом XII, за якою зобов'язувався не складати зброю, поки не звільнить Україну від Москви.

Наступним кроком Орлика став договір між ним і козацтвом під назвою «Пакти і конституція пряв і вольностей Запорозького війська». Він складався з 16 пунктів і відкривався такою декларацією: «Україна обох боків Дніпра має бути вічні часи вільною від чужого панування». Гетьман добирав сили для боротьби з Петром І, проте час української держави тоді ще не настав. Попереду були віки гноблення, приниження, нелегких змагань за незалежність.

Про ці уроки історії слід пам'ятати й нинішнім політикам і самому народові, аби вони не повторювалися, а Україна як незалежна держава розвивалася в демократичному європейському напрямку.