Твір-опис пам'яток історії і культури за картиною в публіцистичному стилі. Пам'ятник Шевченкові

(за світлиною Ю. Рупіна)

У самому центрі Харкова знаходиться відомий на все місто сад імені Тараса Шевченка. І звичайно ж, окрасою саду є пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Відкрито пам'ятник 24 березня 1935 року. Уважно розглядаючи знайому прекрасну споруду, щоразу відкриваєш для себе щось нове й захоплюєшся витвором талановитого архітектора І. Лангбарда і прекрасного скульптора М. Манізера.

Сам пам'ятник складається з кількох скульптурних груп (усього скульптур — шістнадцять), що серпантином піднімаються з низу догори по тригранному пілону, і завершується це величною постаттю власне самого Шевченка.

Висота скульптури Кобзаря — 5,5 м. Ми бачимо персонажів із творів поета: ось Катерина притискає до своїх грудей немовля, далі селяни з косами (чи не учасники Коліївщини?), виразна постать кріпака, що тримає на своїх плечах камінь від жорен. А далі за ідейним задумом скульптора — постаті-символи радянської влади, що нібито увінчала боротьбу українського народу за своє визволення. Це червоноармієць, селянин, студентка та робітник, який стискає в руці прапор.

Для створення скульптур М. Манізеру позували відомі майстри української сцени — актори харківського театру «Березіль»: народні артисти А. Бучма, І. Мар'яненко, А. Сердюк, Н. Ужвій. Наталя Ужвій, наприклад, позувала для створення скульптури Катерини разом із своєю малесенькою дитиною.

Постать самого Шевченка динамічна, напружена, таке враження, що він поривається вперед, а його зупинили на мить і він завмер тут навіки. Він стоїть, трохи схиливши голову, погляд його суворий, брови нахмурені, губи стиснуті. У цьому погляді і вимогливість, і докір. А гнівний жест правої руки, міцно стиснутої в кулак, підкреслює силу протесту: «...Кайдани порвіте!» Поет усе життя мріяв про вільну Україну, а зараз ніби запитує: «То ви вільні, чи ні? Чи тепер потрапили в залежність до примарного Жовтого князя?» Шевченко до кожного звертається з питанням. А з яким — запитайте себе.