Питання соціальної справедливості у повісті І. Я. Франна «Перехресні стежки»

Процес створення художнього тексту - це досить трипала робота письменницької уяви, фантазії, думки. Наче з ранкового туману, з’являються обриси конструкції, деталі дивовижної споруди, назва якій - літературний твір. Втомлений, але прояснений і схвильований творець підходить, як господар, до різьблених дверей і відчиняє їх - він запрошує зайти до цієї оселі, де буде всім приємно та радісно гостювати і вести мудрі бесіди. Давайте поринемо у незрівнянний світ творчості І. Я. Франка і поговоримо про його прогресивну повість «Перехресні стежки», основна проблема якої - повстання боротьби селян та передової інтелігенції Галичини проти панів і австрійського цісарського режиму.

Табір прогресивних сил очолює адвокат Євгеній Рафалович, захисниками Вітчини є повітовий маршалок Брикальський, президент суду та інші поміщики і чиновники, зокрема судейські.  І. Франко майстерно подає образ молодого адвоката, русина, «ідеаліста» Євгенія Рафаловича. Він прибув до міста і уславився, як захисник «хлопів». Спочатку Євгеній обмежується лише організацією економічної боротьби селян, роз’яснюванням їм законів, яких вони не знають і бояться. І дещо йому вдається: селяни стали сміливішими, «їздили до відділу », перемагали війтів і писарів. У цьому «всюди видно було одну руку, одну роботу».

За цю діяльність Євгенія зненавиділи місцеві багачі та духовенство. Їх обурює, що молодий адвокат - чесна, порядна людина, який прагне всім єством до правди. А особливо те, що він поліпшує життя русинів: «Тут були й конкретні випадки правової та лікарської підмоги селянам, і плани організації читалень, та спілок…» Як бачимо, ідеали Рафаловича від народницьких еволюціонують до соціалістичних (це дещо нагадує погляди самого І. Франка). Отже, віл є тією чи іншою мірою рупором ідей самого автора.

Майбутнє західноукраїнських селян - основна мета Рафаловича. Для цього він робить усе, на жаль, відмовившись від особистого щастя. А покохав він Регіну Твардовську - незвичайну дівчину, яка має високі мрії та сподівання. Однак вона не відразу відчула та усвідомила, що кохає Євгенія. Тому й стає на жорстокий життєвий шлях, який призводить до трагічного фіналу. Вона йде заміж за нелюба з наказу своєї «цьоці» і стає нещасною на все життя. Маючи єдиний шанс на романтичну втечу з Євгенієм, Регіна знову вагається, бо: «Я шлюбна жінка». І тільки пізніше усвідомлює свій стан, бо її чоловік - Валеріан Стальський - дуже жорстока людина. У нього єдина філософія: «З жінками треба круто держатися… Треба проявляти характер, треба брати їх під ноги, а то вони візьмуть вас». Так і сталося, до крові побивши Регіну, яка втративши надії, в стані афекту вбиває чо-: ловіка. Він для неї «…брехня, і бридота, і погань!»  

Регіна нарешті вільна від деспота-Стальського, але чи потрібна вона Рафаловичу? На жаль, Євгеній вже «перехворів» нею і не розуміє її стану. А тому сталося фатальне!Доля Регіни - це жахлива доля жінки в безправному галицькому суспільстві, це - поклик душі, що не знайшла відгуку у колись рідному серці і була приречена на загибель. Я вважаю, Рафалович виявився егоїстом, бездушним політиканом, який став «рабом» обставин, що виявилися сильніші за його «слабку» душу. Він міркує з приводу Регіни і доходить висновку: «Що вона йому? Примха, слабкість волі, сентиментальний порив… Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються… Так буде й наше». Прикро, що інтелігентна людина не помітила глибоку драму нещасної жінки.

Ціною життя людини Рафалович продовжує свою суспільну роботу з селянами, збирає віче. «Віче - то не школа. А коли вже справді комусь на нім треба вчитися, то не тій зібраній масі, але нам, інтелігентам…» Маси вже пробуджуються, вони є основною рушійною силою в боротьбі. Ось чому молодий адвокат відзначився. «Розділ між судівництвом і адміністрацією - перша основа справді незалежною суддійства - у нас існує тільки на папері…»

На жаль, ця проблема є актуальною і в наш час. Ось чому твір І. Франка відкрив очі на прості істини: одні захопили незчисленні багатства, а інші не мани нічого.