Історичні події, або як писати твір з історичної поемі І. Франка «Іван Вишенський»

Історичні події не тільки сукупність фактів, які стались колись, історія міже бути переосмислена, проаналізована, тоді вона стає уроком нащадкам, тоді вона живе і впливає на теперішнє, створює майбутнє. Іван Вишенський жив у XVII сторіччі. До нас дійшли відомості про ті часи про важливі суспільні, політичні події, але навряд чи ми можемо вповні уявити і зрозуміти той час, тодішні переконання і прагнення людей. Художнялітература яка описує історичні постаті й події, допомагає нам повернутись у ті часи і зрозуміти більше, ніж ми можемо зрозуміти з хронік, з підручників тощо. Бо за кожноі подією стоять живі люди, за будь-яким суспільним діячем ховається жива людина зі своїми внутрішніми суперечностями й недоліками.

Історична поема Івана Франка поєднує художній вимисел (взяти хоча б закінчення твору - суто метафоричний епізод)  та історичну правду. Питання, чи має право митець «дописувати, домислювати» історію - і досі дискусійне. Але ж особисто мені здається, шо можливість побачити діячів минувшини не тільки крізь рядки хронологічних таблиць, а й крізь рядки їхніх власних думок нехай це й імовірні думки, бо точно ніхто стверджувати не може, - можливівість прекрасна й неоціненна.

Особисто мені в ньому творі найбільше імпонує відвертість автора, який не боїться применшити значення Івана Вишенського, показавши його внутрішню боротьбу, не ідеалізує героя, не приховує від читачів. Тим ціннішим видаєтця життєвий шлях Вишенського, якщо рішення його були огорнуті сумнівами, якщо вони - результат внутрішньої боротьби і свідомого вибору, а не просто наслідок сліпих переконань.

Іван Вишенський став відлюдником на Афоні (це історичний факт), але в посланці з України просять його повернутись, бо його діяльність, його присутністії потрібна українству (це так само історичний факт). У душі Вишенського точиться справжня боротьба - індивідуального і почуття обов’язку, бажання допомагатії людям і бажання провести свої дні у молитві і служінні Богові, жити відлюдній ком. Найідеальніші з токи зору соціальних досягнень люди найчастіше насправді неідеальні. Але через важкі роздуми Іван Вишенський доходить болючого висноввку, із докором звертаючись до себе:

Ш І яке ж ти маєш право, черепино недобита, про своє спасіння дбати там, де гине міліон?

Проблема вибору така одвічна проблема такого одвічного вибору… Що її казати? Хіба що підтвердити, що ці антитези серця і розуму, духовного та матеріального, особистого та суспільного справді існують, справді крають серце багатьом людям. І нехай барка з посланцями вже далеко, але Іван Вишенський робіні, свій вибір, його душа оновлюється, просвітлюється.