Трагедія закоханого серця

Учнівський твір За ліричною збіркою І. Франка «Зів’яле листя».

Лірична драма І. Франка «Зів’яле листя» - це поетични шедевр. В ній, як в дзеркалі, відбились всі найтонщ найінтимніші порухи душі поета. І ми розуміємо, що цю ліри-ну драму пережив не якийсь вигаданий юнак, щоденник яко’ нібито потрапив до рук автора, а сам Франко. «С самого сердця драма», - пише поет. Композиція драми є глибоко лірична, а її вірші - це тр «жмутки» зів’ялого листя. Герой всіх пісень ніби бере й розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісеїґ і воно, підхоплене вітромкохання, зникає назавжди. «Розв вайтеся з вітром, зів’ялі листочки, розвивайтесь, як тихе зітхання!» - чуємо ми в одній з пісень. У «першому жмутку» ми знайомимося з нашим героєм дізнаємося про його нерозділене кохання. Він щиро покох дівчину, але соромиться сказати їй про своє кохання і дуже ві цього страждає. Лише раз він розмовляв в коханою та говорив їй якісь не значні слова, соромлячись сказати про свої почуття. Юнак бмірно обожнює кохану дівчину і через це втрачає душевну рівновагу. І в кінці «першого жмутку», коли герой зустрічає кохання з іншим, він не вірить цьому, а вважає, що все привиділось йому У «другому жмутку» герой розповідає легенду, як невідом’ карета виїхала на лід Сяну й потонула. І ніхто не знав, що щ була за карета і люди в ній, ніхто потім про них не спитав. Цю легенду юнак порівнює з першою їх зустріччю, кажучи, «що с був сон, надсянська легенда». 

В піснях «другого жмутку» герой стає все скептичнішим Він майже не сподівається на взаємність. У «третьому жмутку», геть зневірений в собі, юнак вирішує продати душу дияволу. Всього «за один її цілунок». Але чорт в образі маклера глузує з нього і не приймає його душу, бо знає, що душа героя вже й так належить йому. І спустошений душевно, позбавлений волі, герой заглиблюється в себе. Це, зрештою, приводить його до фатального рішення і він гине. І. Франко вважав свого героя душевно неврівноваженим, а його історію - повчальною, хоча й безглуздою. Тому передмову 1 до першого видання Франко закінчив словами Гете: «Будь мужньою людиною і не йди моїми слідами». Проте пісні «Зів’ялого листя» напрочуд ніжні, з широкою гамою почуттів, що розкривають найтаємніші куточки людської Душі. Вони викликають | велике співчуття до героя. Важко знайти у світовій літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої житними незгодами і нещасливим коханням, як збірка «Зів’яле истя ». «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому одда-И перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві охання і настроїв», - писав М. Коцюбинський. Особисті переживання ліричного героя, його чисту, любов поет підніс на незрівняну височінь духовної краси. Найінтимніше, найніжніше викладає він зворушливими словами, зачіпаючи струни в серцях усіх, хто любив і страждав:

Як почуєш вночі, край свойого вікна,

Що хтось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі єна,

Не дивися в той бік, моя пташко.

Це не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко;

Це розлука моя, невтішна тоска,

Це любов моя плаче так гірко. 

Свою інтимну лірику, ці хвилюючі, писані кров’ю серця рядки Іван Франко наповнив не тільки «скарбом багатим» свого чуття, а й усім тим, що є в нашій мові найніжнішого, найсердечнішого.