Читання книг — то найулюбленiша справа подруги. Вона читає скрiзь: вдома, у транспортi, на перервi у школi. Ще Оленка ходить до музичної школи. Дома у неї дуже багато рiзних касет, платiвок i нот, рiзноманiтної музичної лiтератури. Оленка обожнює передачi про музику: вона забуває про все i поринає у музичну подорож.

Вдача у моєї подруги спокiйна. Вона толерантна, умiє вислухати i дати добру пораду. Я не знаю, що менi найбiльше подобається в Оленцi, але я iз задоволенням з нею проводжу час.

Дiдусеве село

Я люблю вiдпочивати влiтку у дiдуся i бабусi на Днiпрi. Їхнє село — казка. Шелюги, вербовi кущi, осокори i верби — все це навколо великого соснового лiсу. А далi, за лiсом, здiймався крутий берег Днiпра, а ще далi, на самому узгiр'ї, розкинулося село.

Бiлi хати майорять, немов шаланди в морi. Цi хати стоять давно. Однi вiдслужили своє, струхлявiли, розсипалися — на їхньому мiсцi виросли iншi, але кращi, просторнiшi, з цинковими бiлястими дахами.

Споконвiку село називалося Максимiвка. На крутих берегах Днiпра залягає голуба глина, виступаючи на поверхню… Сюди з усiх кiнцiв України, з'їжджаються люди на лiкування до санаторiю, на вiдпочинок, до дитячих таборiв. Приїжджають люди, щоб набрати голубої глини, яка має лiкувальнi властивостi.

Я люблю ходити пiд цю гору. Купаюся, обмазуюсь глиною i лежу на сонечку, мрiю.

Немає кращого мiсця у свiтi, нiж це село.

Твiр-мiнiатюра. Моє мiсто

Багато в Українi є красивих мiст i сiл, але найбiльше менi подобаєть ся рiдне мiсто. У ньому я народився i живу, тут я познайомився зi своїми друзями, пiшов у школу. Мiй дiдусь живе разом з нами. Вiн часто розповiдає цiкавi iсторiї про наше мiсто i його мешканцiв. I в школi на уроках народознавства та iсторiї вчителi повiдомляють нам про славетне минуле нашого рiдного краю.

Колись, у сиву давнину, в степу виникла невеличка фортеця. Її збудували козаки, якi мужньо захищали свiй народ вiд татар. Закiнчилась вiйна, фортеця перетворилася спочатку на мiстечко, а потiм на велике мiсто, справжнiй промисловий i культурний центр. У ньому є багато проспектiв з красивими будинками, театри i кiнотеатри, зоопарк, парки вiдпочинку.

З мамою у вихiднi днi ми прогулюємося його чепурними вулицями. Менi приємно бродити в тiнi дерев вулицями i дивитися на все, що вiдбувається навколо, бо я своє мiсто дуже люблю.

Твiр-мiнiатюра. У бiблiотецi

У нашiй школi бiблiотека — одне з найцiкавiших мiсць. Вчителi
й учнi часто заходять туди упродовж дня. I не тiльки взяти потрiбну книжку, а й просто поспiлкуватися. Поруч зi стелажами з книгами
i газетами стоять столики, за якими ми на перервах i пiсля урокiв вiдпочиваємо, дiлимося новинами. Дехто тут просто готується до завтрашнього уроку.

Щодо мене, то я часто вiдвiдую бiбiлiотеку, бо люблю читати. Цим я завдячую нашiй бiблiотекарцi — Оксанi Iванiвнi. Це чуйна, дбайлива жiнка. Саме вона створила цей затишний куточок. Вона любить нас, постiйно розказує цiкавi та повчальнi iсторiї, розповiдає про рiзноманiтнi книжки. Оксана Iванiвна вчить нас правильно читати i розумiти книжку.

Часто додому я беру почитати якийсь пригодницький роман або iсторичну повiсть. Нерiдко читаю українську i зарубiжну класику. Читаю i намагаюся зрозумiти глибинну iдею твору, як вчить мене Оксана Iванiвна. Нiколи не жалкую за втраченим над бiблiотечною книжкою часом.

Як добре, що в нас є бiблiотека, i що завiдувачкою у нiй працює така добра i щира жiнка!

Твiр-опис. Горобина

Хто не знає тендiтного, трохи сумовитого дерева — горобини? Зустрiти його можна в парку й у лiсi, на городi й на шкiльному подвiр'ї.

Це — невелике дерево, листя якого складається з менших листочкiв. Навеснi в листi ви побачите горстки бiлих мохнатих квiточок. Це з них потiм виростуть ягiдки горобини.

Горобина мирно уживається з усiма деревами. Ростуть поруч iз нею береза й осика, дуб i клен. У саду горобина може сусiдити з вишнею, яблунею й абрикосою. Це дерево може прикрасити будь-який пейзаж.

Восени горобину особливо помiтно. Її не сплутаєш з iншим деревом. З крихiтних бiлих горсток квiток виростають зеленi плоди, якi пiзнiше перетворюються на соковитi яскраво-червонi грона ягiд. Жовто-черво не дерево усiяне багряними плямами — неперевершене видовище осiннього пейзажу.

Народна медицина вмiє застосовувати горобину для лiкування людини. Але, насамперед, горобина є корисною не для людей, а для... птахiв. У чому ж справа? А рiч у тому, що горобцям, синичкам, що не вiдлiтають у теплi краї, взимку нiчим годуватися. Навколо ж снiг лежить. Ось вони i летять на червоний колiр, який видно здалеку.

I сама назва — "горобина" — пiдказує, для кого ростуть красивi плоди. Виходить — для горобцiв та iнших представникiв пташиного царства.

Горобина — дерево-трудiвник. Навiть узимку, коли земля i дерева вкритi глибоким снiгом, горобина годує птахiв смачними ягiдками, допомагає пережити їм сувору i непривiтну зиму.

Твiр-опис природи. Зимовий ранок

Зима. Царство снiгу i морозу. Одна з його найчарiвнiших картин — це зимовий ранок. Як гарно прокинутися вранцi й вiдчути початок нового зимового дня! Прокинешся, скочиш зi свого лiжка, пiдбiжиш до вiконця — i твої очi вiдразу ж заслiплює океан кришталево-чистого снiгу. Вiн, наче дорога матерiя, блищить i переливається пiд скупими променями зимового сонця.

Дерева надворi теж у важкому дорогому вбраннi. Пишно й водночас якось таємничо стоять вони, сповитi бiлою пухкою