Твiр-мiнiатюра. Весна

Весна — це чудова пора року. О цiй порi все прокидається вiд довгого зимового сну.

Все починає зеленiти i розквiтати. Останнi снiги тануть на сонцi. Пташки повертаються з теплих країв, збираються великими зграями на бесiду.

Ось уже остання калюжа висохла на сонцi. Навiть повiтря наповнюється радiстю. Усiм так набридла зима, що хочеться поскорiше тепла, сонячних усмiшок та веселих розваг.

Ранньої весни до нас прилiтає вiвсянка. Обере собi грудочку, стане на тоненьких нiжках, заплющить очi i нiжно виспiвує, наче кличе хлiбороба виходити у поле.

Весну приносять лелеки. Ще де-не-де сiрiють у низовинах острiвцi темного снiгу, ще, iнколи, приморозок сковує дрiбненькi калюжi дзвiнким льодком, а цибатi бусли вже походжають болотами.

Пташки повертаються до нас здалеку: однi з них перелiтають моря, потрапляють у бурi, потерпають вiд голоду i часто гинуть, заради того, щоб дiстатися на батькiвщину.

Весна! Гарно та радiсно!..

Зарубiжна лiтература

Чим сподобалась менi росiйська народна казка "Морозко"

Жили-були… Цi звичайнi слова звучать для мене як загадкова чарiвна музика, обiцяючи найдивовижнiшi захоплюючi пригоди! Ось вони зазвучали, цi "жили-були "… I проста болотна жаба перетворюється на прекрасну царiвну, а Iван-царевич мчить на сiрому вовковi. Ще мить i вкривається галявина квiтами або запашними полуницями. Усе це свiт казок. I в цьому свiтi живе моя найулюбленiша - "Морозко".

Сумна i водночас щаслива iсторiя про дiдову та бабину дочок, мудрого чарiвника Морозка. Дiдова донька розумна та роботяща: i пiч топить, i хату мете, i воду носить. Та нiколи не догодити їй злiй мачусi. Поїдом їсть вона падчерку. I наказує вона дiдовi вiдвезти свою дочку до лiсу. Нiчого не лишається тому робити — вiдвозить вiн її до лiсу. Зустрiла дiвчинка у лiсi Морозка. Одразу впiзнав вiн її, бо частенько бачив узимку то у лiсi з в'язанкою дров, то з вiдрами бiля криницi. Вiдiгрiв бiдну снiговим пуховим покривалом, надарував золота-срiбла. Повернулась вона додому в дорогiй шубi, весела, вродлива.

Менi так подобається, що така роботяща, добра i скромна дiвчина, яку постiйно несправедливо ображали, стала нарештi щасливою та багатою. I тепер їй нiяка зла мачуха не страшна.

Та мачуха була не тiльки злою, а й заздрiсною жiнкою. Як це так: дiдовiй дочцi та таке щастя! Її ж донька не гiрша! Хоч ми ж знаємо, що лiнивiшої та злiшої за її доньку не знайти у цiлому свiтi. Ось i зустрiвшись з Морозком, вона на вiдмiну вiд дiдової доньки веде себе грубо, зверхньо: "Сгинь, пропади, проклятий Морозко!"

То як вдарив своїми морозами Морозко, так i задубiла бабина донька. Кинулась зустрiчати баба свою дочку, а вона лежить мертва у санях. Заголосила-заплакала, та вже пiзно було.

Бо й справдi, даремно жалкувати, що немає у тебе достатку, щастя, якщо ти лiнива, заздрiсна та зла людина. Не вмiєш цiнувати добро, рiдних, любиш тiльки себе. Все це зрозумiла я, читаючи цю казку. Казки як мудрi добрi порадники навчають хорошого, а iнколи вони — просто веселi, з ними цiкавiше жити.

"Сильнiшою, нiж вона є, я не можу її зробити!" (за казкою Ганса Крiстiана Андерсена "Снiгова королева"

Менi поталанило, що на початку мого життя, у дитинствi, менi трапилися казки мудрого, милого фантазера — казкаря Андерсена. Бо навчили вони мене у наш не дуже веселий час вiрити в добро, у перемогу доброго людського серця над злом. Найсвiтлiшим казковим образом для мене назавжди залишиться героїня його казки "Снiгова королева" нiжна Герда.

Серед холодної бiлої зими в одному невеличкому датському мiстечку в маленькому затишному будинковi вкрився бiлими нiжними квiтами кущ троянди. Бо доторкнулися до нього добрi руки людини, дiвчинки Герди. Жила вона разом зi своєю бабусею та братом Каєм. I квiтнути б цим трояндам, i жити б спокiйно бабусi та внукам, якби скалка вiд дзеркала злого троля не влучила в око Каєвi, а поцiлунок Снiгової королеви не заморозив вщент його серце. I тепер на весь свiт дивився хлопчик холодними очима: снiговi вiзерунки на вiкнi для нього кращi, нiж живi квiти, а обiцянка королеви подарувати ковзани дорожча за бабусю та сестру.

А що ж трапилось з маленькою Гердою пiсля того, як промiняв Кай їхнiй затишний будиночок на льодянi палаци Снiгової королеви? У яку далеку i важку дорогу вирушила ця дiвчинка з "милим приязним личком, круглим i рум'яним, наче троянда", щоб врятувати його. Не змогла її зупинити навiть жiнка, яка вмiла чаклувати. Усе зробила чаклунка, щоб забула Герда Кая, та побачивши троянди, згадала дiвчинка про брата i втекла iз чарiвного саду. Нi добрi принц та принцеса, нi мудрi ворон з вороною не можуть допомогти їй. "Як втомилися її бiлi нiжки! Як холодно i страшно було їй!" А тут ще й потрапила вона до розбiйникiв. Жорстока маленька розбiйниця так була розчулена добротою i силою любовi Герди, що вирiшила їй допомогти. Допомагають їй i стара лапландка, i пiвнiчний олень. I все ж головнi випробування довелось переборювати їй самiй. Бiдна дiвчинка залишилась сама на трiскучому морозi, а обличчя її боляче сiкли холоднi снiжинки ѕ посланцi вiйська Снiгової королеви.

Та вона смiливо йшла вперед, все вперед. I ось нарештi вiн, Кай! Холодний, чужий, ворожий. I гарячi сльозi вiдчаю та любовi розтопили холодне серце Кая. I це було прекрасно! Бо дорогою додому навколо них розквiтали троянди.

I я все думаю, чому ж маленька