Вiдображення поглядiв на мистецтво у казцi Ганса Крiстiана Андерсена "Соловей" (I варiант)

Ганс Крiстiан Андерсен написав дуже багато чудових казок. Серед них менi дуже подобається його казка "Соловей". Вона трохи сумна, але дуже красива.

Насправдi у цiй казцi соловей не один — їх двоє: один живий i справжнiй, а другий — штучний. Погляди письменника на мистецтво вiдображуються через порiвняння цих двох солов'їв.

Живий соловейко — непоказна сiра пташка, але вiн, як чарiвник, робить дива своїм чудовим спiвом. Мандрiвники, що приїжджали до Китаю, розказували, що в країнi немає нiчого кращого за цього спiвака. Iмператор дiзнався про те, що є таке диво, i наказав солов'я розшукати. Наближенi до нього особи знайшли соловейка i здивувалися через його скромний вигляд, бо уявляли славетного спiвака зовсiм iншим. Вони зовсiм не розумiлися на мистецтвi, бо перед тим сприйняли за спiв солов'я мукання корови та кумкання жабок. Проте iмператор заплакав, почувши солов'їну пiсню, i талант соловейка було визнано.

Потiм iмператоровi подарували штучного солов'я, який був увесь поцяцькований дорогоцiнним камiнням. Вiн придворним дуже сподобався, бо був дуже красивий, хоча вмiв спiвати лише одну пiсню. Справжнiй соловей образився i полетiв з палацу, коли йому запропону вали поспiвати разом iз цiєю заводною iграшкою. За це його проголоси ли вигнанцем.

Тiльки коли iмператор важко захворiв, виявилося який соловейко насправдi чогось саме вартий: штучного нiкому було завести, а справжнiй, забувши про колишню невдячнiсть, прийшов на допомогу i заспiвав так гарно, що навiть Смерть заслухалася i лишила iмператора живим. Але соловей вiдмовився вiд нагороди, тому що вважав кращою подякою сльози, викликанi його спiвом.

Це дуже мудра казка, бо вона нагадує, що не можна плутати зовнiшню досконалiсть iз живим мистецтвом. Тому що навiть найкрасивiша iграшка лишається тiльки забавкою, а справжнє мистецтво зачiпає за живе i змушує вiдгукуватися усiм серцем, i лише воно може виявитися сильнiшим за смерть.

Вiдображення поглядiв на мистецтво у казцi Ганса Крiстiана Андерсена "Соловей" (II варiант)

Мистецтво — дивна сила. Вона може робити чудеса з людиною, яка доторкнулася до прекрасного, простого i водночас таємничого свiту мистецтва.

Так i в казцi вiдомого датського казкаря Г.  К. Андерсена вiдбито погляди рiзних людей на те, що є прекрасним у життi. Китайське царство потопало в розкошах: там був дивний палац з дорогоцiнної порцеляни, поруч розташовувався сад з тендiтними квiтами, далi тягнувся густий лiс з глибокими озерами. Але це не радувало правителя i пiдданих, не розбурхувало їхнiх почуттiв. I раптом iмператор почув, що в його володiннях є соловей, чарiвним спiвом якого всi захоплюються. Вiн як можновладець наказав негайно зловити дивного птаха, щоб соловей також належав йому. Спорядили цiлу експедицiю, а вказувала дорогу бiдна дiвчинка.

Солов'я знайшли, i вiн погодився спiвати, дiзнавшись, що сам iмператор бажає слухати спiв. I коли соловей проспiвав, то побачив в iмператора на очах сльози. Це була найвища нагорода птаху, бо вiн розумiв, що головне для людини.

Незабаром з'явився штучний птах — механiчна iграшка. Всi так захопилися пустою iграшкою, що i не помiтили, як втратили справжнього солов'я. Люди не помiтили, як промiняли справжнє мистецтво на штучне. I ще зi злостi, не розумiючи вчинку птаха, оголосили його ворогом китайської держави.

Пройшов час, усi — iмператор i придворнi — знали кожну нотку спiву iграшки. Що б далi було — треба гадати, але одного вечора штучний птах зламався. Спiву не стало.

Пройшло ще п'ять рокiв, iмператор, як казали, помирав. Вiн, одинокий, лежачи у величезнiй залi, ледь вiдкрив очi i побачив Смерть, яка сидiла в нього на грудях. Iмператор благав музики, вмовляв iграшку-птаха спiвати. Але чи може штучне створiння по-справжньому вiдродити душу?! I раптом за вiкном правитель почув спiв живого солов'я. Вiд цього спiву сама Смерть заслухалась солов'я, затужила i вилетiла
у вiкно. Iмператор почав одужувати. Вiн зрозумiв нарештi, яка роль справжнього, живого мистецтва в життi людей. I коли придворнi вiдкрили дверi подивитися на мертвого iмператора, той вийшов їм назустрiч, здоровий фiзично i духовно, i промовив: —

Здрастуйте!

Придворнi, мабуть, дивувалися такiй змiнi в життi iмператора: людина помирала — i раптом ожила! Але це була таємниця двох iстот —iмператора i сiрої пташки. Придворним залишалась тiльки чорна заздрiсть i пересуди, бо ж вони так i не вiдродились духовно i душевно, як їхнiй iмператор.