Чи має бути у Харковi пам'ятник Iвановi Сiрку?

Українська Гетьманська держава за 116 рокiв свого iснування (1648-1764) мала 17 гетьманiв. Один iз найславетнiших кошових отаманiв Запорозької Сiчi Iван Дмитрович Сiрко. За все кiлькасторiчне iснування Сiчi жоден кошовий отаман не зажив такої любовi й шани серед сiчового товариства. Україна - Лiвобережна, Правобережна, Слобожанщина - в 60-70-тi роки XVII ст. не знала людини, яка б могла зрiвнятися популярнiстю з Iваном Сiрком. Загальне визнання i безмежну вдячнiсть сучасникiв набула тодi очолена Iваном Сiрком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарської навали. Запорозький витязь ставив за найпершу й найголовнiшу мету кожного походу врятування iз полону, визволення невiльникiв, що конали в тяжкому рабствi у султанськiй Туреччинi та Кримському ханствi. Великий талант полководця, особиста хоробрiсть, мужнiсть i вiдвага поєднувались в ньому з безмежною вiдданiстю народнiй справi.

Подвиги Iвана Сiрка викликали справжнiй жах серед турецьких i татарських загарбникiв, що називали його "Урусшайтан". Турецький султан навiть видав фiрман, щоб мусульмани в мечетях молилися за загибель Сiрка.

Майже все життя Iвана Сiрка проминуло в походах, битвах, сутичках, активних зносинах з Росiєю, Кримом, Польщею, Туреччиною.

Про багатство вiн не дбав. На Слобожанщинi в Мерефi мав будинок, де жили його дружина Софiя, два сини (теж козаки), двi дочки. Багато можна розповiдати i про те, як козаки на рiздво побили 15-тисячне татарське вiйсько у Сiчi, як писали лист турецькому султановi, про картину I.Репiна "Запорожцi", про долю могили Iвана Сiрка, про створення Г.В.Лебединською науково обгрунтованого скульптурного портрета кошового, про те, як вже нинiшнi молодi хлопцi-козаки (а серед них були харкiв'яни i мереф'яни) цiлували козацьку шаблю на могилi Iвана Сiрка, присягаючи на вiрнiсть Українi пiд час свята козацької Слави в серпнi 1990 року.

А як же на батькiвщинi цiнують i вшановують пам'ять славетного земляка? Нелегкi походи, мушкети i шаблi, келих оковитої, спiв слiпого бандуриста i дим люльки-носогрiйки, вдихнувши який навряд чи хто не захворiє козаччиною назавжди.

На жаль, в тi роки люди вдихали дими з великих труб п'ятирiчок i семирiчок, а, люльки-носогрiйки лежали в землi i ржавiли шаблi-домахи. Отож ще у березнi 1978 року група ентузiастiв створила у Мерефi раду краєзнавчого музею. Одним iз напрямiв своєї роботи визначили збирання матерiалiв про Iвана Сiрка, порушення питання про вiдкриття пам'ятника йому в мiстi Мерефi, одну з вулиць Мерефи назвали його iменем. А от справа iз спорудженням пам'ятника загальмувала мереф'янська мiська рада, яка з цього питання зверталась до Києва.

Господарi кабiнетiв дивувалися, чому це так мерефяни вболiвають за Сiрка. Звiдусiль чувся шепiт про буржуазний нацiоналiзм. Завдяки великих клопотань, мерефянам все ж таки вдалося встановити погруддя в мiстi Мерефi. У 1987 роцi Харкiвський облвиконком ухвалив рiшення про встановлення у мiстi Мерефi пам'ятного знака кошовому отаману Запорозької Сiчi Iвановi Сiрку.

Декiлька столiть вiддаляють нас вiд тих бурхливих часiв, коли дiяв Iван Сiрко. Вiн приходить до нас сьогоднi легендарним героєм iсторичних романiв, повiстей, п'єс, оповiдань, поем i вiршiв.

Отже, Iван Сiрко - легендарний герой, вiн уславив Слобiдську Україну, вiн наш земляк i йому має бути пам'ятник в нашому мiстi - цього вимагає вiд нас iсторiя.