Твiр-мiнiатюра. Про Слово...

Слово... Буденнiсть i значущiсть. Простота i таїна. Звичайнiсть i магiя. I це все вмiщається у словi. Мабуть, коли створювалась мова як засiб спiлкування, людство ще не усвiдомлювало до кiнця силу слiв. Бо якось би убезпечило себе вiд його смертоносної дiї. Слова зради, пiдлостi вбивають щось значуще, що iснує в людинi заради добра i милосердя.

Щастя i горе, радiсть i смуток - усе може бути в одному словi. I єдина залежнiсть вiд контексту вимовлених слiв та вiд почуттiв, що закладаються в цьому словi.

"Яке щастя!" - i руки простягненi назустрiч синочковi, який тупцяє по зеленому морiжку, усмiхненi оченята зверненi до матусi, до всього доброго свiту, до людей, якi ще не встигли для цього маляти зробити нiчого злого i пiдступного. Це все ще попереду, а сьогоднi - зелений морiжок, лагiднi руки мами, барвистi метелики, що розважають i бавлять маленьку людину.

"Яке там щастя!" - i зболенi очi старенької жiнки опущенi донизу, до долонi, що простягнена за милостинею. Роки прожитi. Доля не була ласкавою, багато довелося пережити: вiдривала вiд себе останнiй шматочок, економила кожну копiйку, аби дiтям було добре, щоб вони жили краще, нiж батьки. I ось... Рiднi дiти вiдцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що треба до зими встигнути ремонт у квартирi зробити, тож до матерi вони не наїздяться, не вона одна бiдує: он скiльки таких пенсiонерiв. Але ж тим пенсiонерам (кого вона знає) хоч iнколи дiти допомагають, а то й забирають до себе, щоб доглядiти до смертi. Але це в iнших, а в неї... Тепер ось - доводиться просити на шматок хлiба, соромно й очi пiдвести, бо тяжко працювала весь вiк, а на пенсiю, виходить, i не заробила.

"А щоб тобi щастя не було!" - i злобно перекошений рот, люттю налитi очi. Страшно в такi очi зазирнути, бо повiє вiд такого погляду таким мороком злоби й ненавистi, що аж кров у жилах застигне. I слово в устах такої людини звучить зловiсно й страшно. Найтемнiшi закутки вiдкрилися в душi й вихлюпнулися назовнi через слово, боляче зачепивши когось iз ближнiх.

Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина придумала слова не для зла, не для нападу, а для добра i взаєморозумiння. Тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди вiдповiдник доброго слова i злоба, як хвороба, вiдступить. Шануй i бережи добре слово на всi випадки життя, i добро, створене тобою, тобi ж i повернеться, а на землi ще однiєю доброю людиною стане бiльше.