Чистiша вiд сльози хай буде (рiдна мова - найбiльша духовна коштовнiсть)

Нiжна душа мого народу бринить у словi. Слово, оповите любов'ю, вигранене вiчнiстю, музично-незбагненне i сонячно-прозоре, заходить у серце i настроює струни нiжностi. Нiжне українське слово будить у нас людину, воно освячене любов'ю до найдорожчого на землi, воно сходить зорею i яскравiє, доки людина живе для добра, доки мудрiсть i праця квiтчають землю, доки живе в людинi жага творiння.

Таке воно, чисте i щире українське слово; така вона, рiдна мова - найбiльша духовна коштовнiсть, у якiй народ звеличує себе, якою являє свiтовi найцiннiшi набутки свого серця i мудростi, передає з поколiння в поколiння досвiд, культуру i життєдайнi традицiї. Рiдна моя мова - це та таїна, яка робить народ народом i увiнчує найтоншi порухи його душi.

Упродовж вiкiв український народ творив i шлiфував свою мову, заносячи в мовну скарбницю переплавленi у нiжнiй душi, добiрнi перлини пiзнання, почуття, мрiї. Але як же часто цi вiки були сповненi важкими випробуваннями на мiцнiсть, життєздатнiсть моєї рiдної мови! Я звертаюсь до iсторiї України - i бачу, як протягом трьох столiть були проголошенi десятки державних актiв i постанов як з боку царської влади - вiдвертих i неприхованих, - так i з боку радянської влади - бiльш хитрих i завуальованих, котрi мали одну мету: обмежити, заборонити i знищити українську культуру, мову тощо. Україна пiсля цих страшних ударiв, якi не кожна нацiя може витримати, зазнала колосальних втрат, та, на щастя, все це витримала.

Але хiба я помилюсь, коли скажу, що саме зараз в культурному i мовному вiдношеннi Україна переживає вкрай важкi часи? Так, у всi часи мовне питання в Українi було гострим. Але зараз, менi здається, закрадається якась безнадiя, безвихiдь i поселяються в душах поборникiв мови: все людство вже давно заклопотане зовсiм iншими проблемами, багато чого досягло, а ми й досi товчемося навколо одного й того ж.

Я допускаю, що через свою неосвiченiсть чогось не розумiю, але я твердо переконаний в одному: якщо наша мова зникне в Українi, то її бiльше нiде не залишиться (в її живому виглядi) i нiхто її не пiдтримає. Другої україни у нас немає!

Тому саме на нас, молодi, лежить вiдповiдальнiсть подбати про рiдну мову, пiдтримати її, допомогти розвиватися. Бо саме нам випала велична мiсiя пiдняти Україну до свiтових вершин, вивести її шляхом незалежностi, проголошеної десять рокiв тому, у число могутнiх країн.

Нехай за одне поколiння не можна змiнити того, що формувалося столiттями. Але змiна потрiбна, бо iнакше зникне мова, а з нею - нацiя i культура. Цього свiтова iсторiя нам не вибачить.

...З перших хвилин мого життя у безкрайньому океанi звукiв неповторно звучить мелодiя рiдного слова. I кожне слово - немовби виплекана народом-дивотворцем квiтка з неповторним ароматом, з неповторни ми барвами. Хай же нiколи вона не зiв'яне, хай радує свiт своєю красою!    

Ти постаєш в яснiй обновi,
   Як пiсня, линеш, рiдне слово.
   Ти наше диво калинове,
   кохана материнська мово!
   (Д. Бiлоус)