Наша пiсня, наша дума   

Пiсня i праця - великi двi сили!
  I. Франко, "Пiсня i праця" /

Пiсня! Споконвiку живе вона в Українi, поєднавши в собi пристрасне, емоцiйне слово з чарiвнiстю музики. Вона супроводжує людей все життя - вiд колиски до могили, бо немає такої подiї або такого почуття, що не знайшло б свого вiдображення в пiснi. Материнська колискова, нiжна пiсня кохання, весiльна спiванка, бойовий гiмн, врештi - пiсня-голосiння над померлим.

Вона, як i доля народу, виростала на черствому хлiбi iсторичних подiй. Цiлi iсторичнi перiоди вiдомi нам саме з пiсень.   

сторiї ж бо пишуть на столi,
   Ми ж пишем кров'ю на своїй землi,
   Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
   Пiснями i невольницьким плачем.
   (Лiна Костенко, "Маруся Чурай").

Не завжди ми знаємо авторiв пiсень - багато серед них безiменних, але вiдомi iмена їх творцiв оповитi легендами. Спiвучою душею України була Маруся Чурай, складенi нею пiснi спiвали закоханi, але й козакам деякi її пiснi були потрiбнi так само, як шаблi чи хоругви.

А скiльки було безiменних козацьких кобзарiв, що славили рiдний край, пiдтримували бойовий дух наших славних лицарiв i самi часом гинули разом з вояками! Пiснi-думи зберегли для нас, нащадкiв, пам'ять про славнi подвиги i героїзм захисникiв Вiтчизни.    

Про нашi битви на паперi голо
   Лише в пiснях вогонь отой пашить...
   (Лiна Костенко)

Оспiвують пiснi та думи героїзм i лицарство вiдомих iсторичних осiб: Кривоноса, Богуна, Хмельницького, Супруна, Сiрка, Палiя та iнших - i маловiдомих козакiв.

Але пам'ятаємо ми i фiлософськi пiснi Г. Сковороди i "Журбу" Л. Глiбова.

А якими прекрасними пiснями ряснiє "Наталка Полтавка" Котляревського! У цьому першому українському драматичному творi вони постають засобом характеристики i самохарактеристики героїв. Кожна пiсня - це вже характер.

Були й iншi пiснi.

"Реве та стогне Днiпр широкий", - спiваємо ми й сьогоднi. Реве! Пророкує загибель усьому злому, окрилює зневiрених, кличе до бою за правду i добро.

Важко переоцiнити роль пiснi i в перiод Великої Вiтчизняної вiйни. Вже в першi днi стала вiйськовим гiмном українцiв "Клятва" М. Бажана:    

В нас клятва єдина
  воля єдина.
   Єдиний в нас клич i порив.
   Нiколи, нiколи не буде Вкраїна
   Рабою нiмецьких катiв!

Не вмирала i лiрична пiсня, що нагадувала воякам про мирне життя, про кохання i рiдну домiвку, якi треба захищати - i згадка про них додавала сили. Лилася пiсня зi сцени, де виступали агiтбригади, спiвалася на привалах пiд час короткого вiдпочинку, нагадувала про те найдорожче, за що не шкода i вмерти.

Сурмачами в походi, бардами Перемоги були Малишко i Сосюра. Їхнi пiснi несли бiйцi з собою в серцi, як вишиваний рушник у рiчмiшку.

I в мирнi часи пiсня поруч з нами. По радiо можна почути багато прекрасних пiсень, що прославляють волю i незалежнiсть нашої Батькiвщини, пiдкреслюють безсмертну красу нашої мови. Але знову звучать i пiснi про кохання, про мрiї, про все те, що хвилює нас - молодих i старих.

Звiсно, у кожного поколiння свої пiснi, бо кожнi мають власнi проблеми. Але, беззаперечно, у кожної пiснi повинна бути душа - iншi придатнi хiба що для танцiв.

У нашої пiснi душа українська. Й iсторiя нашої пiснi заслуговує на пошану, як iсторiя самого народу. Тож бережiмо голос нашої душi!