Твiр-роздум. Чому я хочу стати адвокатом

Вибiр професiї - так важливо. Адже це твоя майбутня робота, щоденна праця. I якою вона буде (не лише в матерiальному планi), залежить вiд того, правильно ти обереш свою стежину чи нi.

Я хочу стати юристом. Не знаю, як складеться моя подальша доля - чи зможу вступити до юридичної академiї... Але прагнути буду. Бо у мене є друг Антон, котрий тричi складав iспити, i йому нарештi пощастило - вiн став студентом Нацiональної юридичної академiї iм. Я. Мудрого. Зараз вчиться на адвоката.

Антонiв вибiр i приклад - то не єдине, що вплинуло на моє рiшення у виборi професiї. Ще - повiсть I. Франка "Перехреснi стежки". Дуже люблю цей твiр. Коли прочитав, зрозумiв: це - моє. Я теж хочу займатись юриспруденцiєю, вивчати i знати закони, роз'яснювати їх i допомагати людям. Тобто моя мета - бути освiченою людиною, мати престижну i корисну роботу. Звичайно ж - i нормальну зарплату, якої б вистачило для життя: сьогоднi це питання особливо гостро стоїть перед випускниками. Тому говорити вголос про зарплату ще в школi вважаю правильним - не кожного батьки можуть утримувати до старостi. Я живу з мамою i хочу бути допомогою їй на старiсть. I вже не маю сумнiвiв - я буду адвокатом. Як Євгенiй Рафалович у "Перехресних стежках".

Заробiтна плата - не самоцiль. Адже для мене важливо, чим зайнятись. Iван Франко наче вiдповiв на мої питання, пiдказав, куди йти, де прикласти свої сили i знання. "Ах, як багато працi потрiбно!" - цим коротким реченням Євгенiя Рафаловича письменник визначив мiй вибiр професiї.

Справдi, як багато потрiбно працювати, щоб сьогоднiшня наша Україна пiдвелась у повний рiст, забула про злиднi, вийшла з економiчної кризи.

А люди нашi, прекраснi нашi люди, теж заслуговують на кращу долю. Менi здається, що саме знання в галузi правовiй можуть допомогти багатьом стати на ноги, розiбратися i визначитися, як жити далi. Не хочеться бачити свiй народ темним i безграмотним, як це було в повiстi Франка. Згадаймо епiзод, коли Євгенiй зустрiчає на лiсовiй дорозi старого селянина, що заблукав у лiсi. "Хто вкаже тобi дорогу, хто пiдведе тебе, мiй бiдний народе?" - цi слова Рафаловича беру собi за життєве кредо. Допомагати людям, бути їм корисним, отримувати грошi як матерiальну оцiнку моєї роботи i (головне!) людську вдячнiсть як вияв чесно виконаного обов'язку - ось що я хочу. Моральне задоволення вiд щоденної працi - то найвища зарплата, котра не вимiрюється грошовими одиницями.

Євгенiя Рафаловича любили селяни - до нього йшли, його питали, його слухали, йому вiрили.

Маю надiю теж стати таким адвокатом.