Щоб снився мир вдовицi-тополицi, Щоб зорi повертались до життя, Iван стоїть на площi у Берлiнi, До сонця пiдiймаючи дитя. (Микола Сингаївський)
Ще чорний вал вiйни котився на схiд, ще доводилося зазнавати гiркоти поразок i вiдступу, а вже тодi рядовий солдат, колгоспник з Надднiпрянщини Iван Орлюк жив мрiєю про повернення до мирної працi. Навiть у страшну хвилини свого життя, перед судом вiйськового трибуналу, вiн проголошував заповiтне:
"Я так люблю сiяти! Люблю орати, косити, молотити".
Цими словами Олександр Довженко узагальнює характер цiлого народу, який нiколи не був завойовником, завжди прагнув лише сiяти, косити, будувати...
Тема вiйни i миру завжди була важливою для кожного митця нашої Вiтчизни. 440 письменникiв 1941 року влилося в лави дiючої армiї, встали на захист свободи нашої Батькiвщини. Полум'яне слово кожного з них було теж могутньою зброєю. Впевнено й гордо прозвучав у цей тяжкий час голос Павла Тичини:
Я єсть народ, якого Правди сила
нiким звойована ще не була...
Йдучи в бiй, солдати повторювали як клятву, слова поета-фронтови ка Андрiя Малишка:
Рiдну, добру, у кровi умиту,
Я тебе нiкому не вiддам!
Вiд переможного травневого салюту минуло вже чимало часу, та в нашiй пам'ятi живуть i житимуть подвиги наших людей, звершенi у днi вiйни.
Вони оспiванi в багатьох творах нашої країни.
Видатний український поет Микола Бажан у поемi "Нiчнi роздуми старого майстра" змальовує колишнього шахтаря, що пiд час вiйни ставши солдатом-сапером, звiльнив свiй край та пiв-Європи вiд фашизму i повернувся в рiдний Донбас. Хоч повоєнна земля була, як рана, скрiзь голод та холод, "дроти-загорожi", народ не склав безсило рук, бо розумiв - це тимчасово.
I тепер, як i 56 рокiв тому, страшнi спогади живуть у серцi кожної людини.
Не сплять ветерани - не можуть забути загиблих однополчан. Їхня пам'ять тривогою б'є на сполох сьогоднi в кожне серце: "Не допустiть вiйни!"
У поемi Бориса Олiйника "Закликання вогню" з однойменної збiрки лiричний герой вiд iменi вогню, що уособлює вiчнiсть життя, совiсть i чистоту, закликає свого сучасника завжди бути людиною, гiдно нести це високе звання, вiдповiдати "за день грядущий... за все на свiтi!" А коли треба, то й цiною власного життя захистити його. Лiричний герой поеми щиро вболiває за кожну людину, турбується про мир для всiх. Вiн хоче бачити планету у спокої, а людей вiльними вiд страху за своє життя.
Борцем за мир, за iнтернацiональне єднання народiв був i поет Василь Симоненко. У вiршi "Жорна" автор викриває фашизм, таврує варварiв ХХ столiття, якi "у наш - для щастя виведений дiм з кам'яного вiку на танках жорна привезли".
Думками про мир, дружбу з народами свiту, щастя дiтей, заклика ли до сучасникiв не допустити термоядерної вiйни сповненi твори колишнього партизана, поета Платона Воронька. Вiн хоче, щоб наймолодшi "не носили в ратнiм полi залiзо й мiдь на довгому вiку".
Немає тепер для жодного народу питання нагальнiшого, важливiшого, нiж збереження миру, забезпечення головнiшого для кожної людини - права на життя, можливiсть щасливо жити й працювати в рiдному краю.
