Село моє – ти для мене єдине.

Село моє – ти для мене єдине.

Село моє, для мене ти єдине

Для мене ти найкраще на землі.

Ось такими словами я хочу розпочати свою розповідь про моє рідне село – П’ядики.

Перша письмова згадка про село П’ядики з’явилася 1480 року. Однак з розповідей старожителів відомо, що село було засновано набагато раніше.

Перші поселенці П’ядик поселились у лісах під Коломиєю. Вони спершу викорчовували ліс і на цій площі вели сільське господарство. Ось саме від цих перших п’ятеро чоловіків, яких називали дикими, пішла назва села.

Але ж є ще дві інші версії, які не можна залишити не розкритими. Перша версія: краї наші були багаті в давнину на різного звіра. Князі та вельможі влаштували в лісах полювання. Одного разу мисливці натрапили на стадо диких свиней, їм вдалося вполювати п’ятеро із цього стада. В цю місцевість пон-вельможа поселив свого сина Семена, який започатковує поселення на місці вдалого полювання.

Друга: на території села є п’ять джерел, що б’ють з-під землі. Вода в них за найлютіших морозів ніколи не замерзає, характеризується добрими смаковими якостями.

Що назва села має походження з числом п’ять, то це поза сумнівом. Але котра з перерахованих версій найбільш вірогідна, адже всі вони мають право на існування.

На думку багатьох опитувачів, то саме назва пішла все ж таки від п’яти диких чоловіків з сім’ями.

Дуже багато мук зазнали наші старожителі. Як же пани знущалися над ними, то нападали татари і поляки, які палили все вщент. До середини XVIII століття поляки ще більше зміцнили своє панування на наших земля, вважаючи, що волелюбний дух народу остаточно зламано. Пануюча влада посилила тиск на релігійне питання. Вони вважали, що греко-католицька віра – це мужицька віра, а тому краще переходити на римо-католицьку віру, тобто ополячуватись. Така політика викликала протест серед свідомого українського населення.

В 1838 р. в селі горіла церква. Пожежа виникла із-за необережності паламаря, який залишив засвічену свічку. Потрібно було будувати нову церкву. Пожежа згуртувала людей села. Вони постановили негайно побудувати нову церкву. І вже після Покрови 1840 року церкву було викінчено.

1848 р. було скасовано панщину. Ця подія сколихнула свідомість селян, бо що є кращим за свободу. В пам’ять скасування панщини було споруджено два хрести. Але обидва цих хрести спіткала караюча рука більшовицьких прихвостків, які однієї глухої ночі розправились і невідомо куди забрали. Отак комуністи розправились з релігією, вірою в Христа.

Особливого значення набули події другої світової війни. Протягом війни село переходило кілька разів з рук в руки. Влада мінялась. Частина сільських господарств була мобілізована до австрійської армії. Російські війська обіцяли краще життя і селяни купились на це, вони повірили. Але все це не призвело до добра, селян почали переслідувати жандарми.

Великий внесок в історію боротьби за національне визволення народу вписав житель П’ядик – Степан Мельничук. Степан Мальничук і був одним з поетів того часу, які проживали в П’ядиках. Степан боровся за самостійність України. Ніхто не допомагав українським військам, бо жодна із сусідніх держав не хотіли бачити Україну незалежною. Всі зазіхали на її багатства, працелюбний народ. В П’ядиках знали і співали пісні про Степана Мельничука, але нажаль, тих пісень ніхто не знає. Багато було зроблено зусиль, щоб якось покращити становище українського народу, та настав той час і Степана стратили. Зате всім відомо, що Степан йшов на страту у мундирі січового стрільця, а не червоноармійця, співав він прощальну пісню, теперішню, тобто наш національний гімн “Ще не вмерла Україна”, а не “Інтернаціонал”… Саме іменем Степана Мельничука називається школа в якій я вчуся. Ще колись біля школи стояв пам’ятник Мельничукові. Але коли збудували нове приміщення сільради, то його перенесли туди, де знаходиться й сьогодні.

В даний час ставлення до Мельничука однозначне. У Івано-Франківську зняли цей пам’ятник, вважаючи, що його герой комуніст, борець за владу більшовиків і нічого його представляти. Однак жителі П’ядик по-іншому ставляться до особи пам’ятника. Пам’ятник Степану Мальничуку, Січовому стрільцю, символізує все Січове стрілецтво. Це був борець за волю України, патріот. І таким він залишиться в пам’яті народній. Культурно-освітнє життя П’ядик після першої світової війни здобуло певного розвитку. Завдяки невеликій відстані Коломиї, люди з П’ядик їздили вчитися туди. Закінчивши певні вузи вони стали спеціалістами вищої категорії, діловими людьми. Ось як протікало життя в селі.

Коли розпалася Польща, її землі ділилися між багатьма державами. Та коли 19 вересня 1939 р. прибули частини Червоної Армії в нашу місцевість. Кожен селянин сприйняв цю подію по-своєму: одні – насторожено, другі – байдуже, треті – з радістю, з хлібом і сіллю, з квітами. В селі почали крутити кіно безплатно, танці кожного вечора. Згодом комуністи казали щоб в хаті зняти всі ікони, і замість них почіпити більшовицьких вождів. З цього приводу співали пісню:

Ані дратви, ані мила,

Тільки образ ворошила.

Ні крови, ні свині,

Лише Сталін на стіні.

Немеркнучою славою вписали золотими буквами в сторінки історії героїчної боротьби за незалежність України воїни У.П.А. Вони винесли на своїх плечах весь тягар війни, з переважаючими силами фашистської Німеччини та більшовицькою імперією. Чому виникла УПА, що спонукало її виступити на боротьбу з надзвичайно переважаючим ворогом, який був до зубів озброєним? Вороги мали великі сили, найкращу зброю. Сили були нерівні. Але у воїнів УПА була безмежна любов до Батьківщини,