Тема роботи:
„Володимир землю зорав, Ярослав її засіяв”.
План
Вступне слово.
Правління Володимира Великого:
а) об’єднання земель Київської Русі;
б) релігійна реформа.
Часи Ярослава Мудрого:
а) боротьба за престол;
б) розбудова Київської держави;
в) „Руська Правда”;
г) династичні зв’язки князя.
Епілог.
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
Т. Шевченко „І мертвим, і живим, і ненародженим...” 1845 р.
Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні слави і сили, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробування, коли гинули не сотні й тисячі, а мільйони її дочок і синів... І потім, як та казкова пташка Фенікс, відроджувалась, виростала з пожарищ і руїн, виховувала нове покоління закоханих у рідну землю лицарів правди і волі. Ми можемо втішатися і гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів.
Ми не удревнюємо своєї історії. Нею можна пишатися такою, якою вона є насправді.
Ми не присвоюємо здобутків і досягнень і інших народів. А тих, які належать безпосередньо українському народу, цілком достатньо для визначення його вагомого внеску в євроатлантичну цивілізацію.
За плечима в нашого народу, особливо в недавньому минулому, немало страхітливих сторінок, пов’язаних із браком власної державності. І їх треба знати.
Але наприкінці ХХ століття українці здобули омріяну багатьма поколіннями й одну на всіх державу. Вона більше не належить чужій державі, як це було зовсім нещодавно. Держава у нас власна і вона належить тільки нам, а не ми їй. Адже це – демократична держава.
Шлях від тоталітаризму до демократії, який долає український народ за останнє десятиліття, непростий. Мільйони наших громадян відчувають гостре невдоволення своїм становищем і вони мають підстави для цього. Зважена та об’єктивна оцінка недавнього минулого допомагає спокійніше поставитися до сучасних труднощів, зрозуміти їх неминучість, пересвідчитися в тому, що їх можна подолати.
Історія вселяє оптимізм.
Та все ж таки необхідно згадати про ту державу, з якої все почалося – почалося перше, справжнє об’єднання українців у єдину націю, народ. І саме ця держава може бути прикладом для нас. Саме її мудрі правителі і керівники та їх політика можуть стати еталоном для наших державотворців. І ця держава є Київська Русь.
Взагалі, початок державного життя України М. Грушевський датує VIII, а може і VIII століттями. І понад 11 століть тому східні слов’яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам’ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, а вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвинутіших політично і економічно держав середньовіччя.
Мала ця держава багато мудрих, мужніх, сильних, войовничих і не завжди справедливих правителів. Проте за князювання Володимира Великого, його сина Ярослава Мудрого і правнука Володимира Мономаха досягла небаченого тоді рівня розвитку.
Володимир Великий (980-1015 рр.). Україні прислужився настільки, що за його часів Київська Русь стала найсильнішою за всі часи свого існування.
а) Поділені Святославом землі Київської Русі не раз уже, певно, й перед тим ділилися й знову збиралися в руках найбільш спритного чи щасливого княжича і тепер, як нестало Святослава, скоро почалась війна між його синами. Кожен хотів загарбити всю спадщину собі. І скінчилася ця війна тим, що після загибелі Ярополка, єдиновладним володарем величезної держави став Володимир. До складу країни входило близько двадцяти різних земель, племен, серед котрих були і слов’янські, і фінські, і тюркські. І весь цей конгломерат не був ще ні ким об’єднаний. Тому Володимир мусив щось робити.
Насамперед, він зібрав усі українські землі під свою руку і вся Україна мала тільки йому коритися. Українська держава стала сягати тоді від Карпатських гір до Кавказу, а на півночі до Волги та до великих озер , що недалеко Петербурга. А також на заході прилучив Червінські та інші міста, а від литовців взяв Побужжя (землі над Бугом), а також прилучив до своєї держави українську землю за Карпатами. Опанування цієї території мало для Русі велике значення. По-перше: в зв’язку з тим, що Чорноморськими степами заволоділи печеніги, припинилося постачання солі з Чорного моря до України, а на Прикарпатті були соляниці, а саме у Дрогобичі та інших містах. По-друге: на цій території перехрещувалися торгівельні шляхи: з міста Червеня лежав шлях уздовж Сяну до Карпат, і на Угорщину; інші шляхи вели з Києва на захід до Австрії, Німеччини, Чехії, в долину Дунаю...
Та злучивши усі українські землі в одне ціле, князь Володимир забезпечив захист її від ворогів. Одних переміг, а з іншими помирився так, щоб Україна мала спокій. Він жив у згоді з сусідніми народами і державами, як от з поляками, греками, болгарами. Головну увагу Володимир приділяв на боротьбу з печенігами, які з південних степів робили напади навіть на Київ і далі на північ. Часто князь з своєю дружиною виходили печенігам на зустріч, але знищити їх сили не міг. Проте через деякий час вони йому скорилися.
Захистивши українську державу від зовнішніх ворогів, Володимир змінює свою внутрішню політику. Варязька дружина, котра свого часу допомагала йому досягти влади, переходить на друге місце. Навіть коли після заволодінням Києвом у 980 році варяги вимагали окупу, Володимир відмовив їм і спровадив їх до Візантії. Князь Володимир починає скріплювати Україну зсередини. Перед давньоруською державою, що об’єднала