Але, щоб здобути собі вірність і любов народу, Володимир не владарював сам – один, а прикликав на допомогу старих, мудрих людей, вибраних з волі народу. При різних оказіях він робив великі банкети, свята, скликав на них людей з різних міст, приймав тих, хто приходив, годував і поїв, чим міг. Скликав до себе в двір калік сиріт, вдів, старців, наділяв їх харчами. Не дивно, що всі називали його „ласкавим батьком” і „Ясним Сонечком”, пішла про нього слава по цілій Русі.

Так творив Володимир колосальну державу – найбільшу за розмірами в цілій Європі на той час, з централізованою владою князя, з міцними твердинями, славну своїми багатствами, зв’язану торгівельними та дипломатичними стосунками з усім культурним світом того часу. Але ця могутня імперія складалась з різнонародних етнічних елементів різних племен, мов і релігій, Володимир розумів, що треба було знайти крім влади об’єднуюче начало, і таким началом він хотів зробити релігію.

б) Спочатку Володимир надавав перевагу поганській релігії, літопис оповідає, що в Києві, на горі перед княжим теремом поставив він статуї Перуна, Хорса, Стрибога, Дажбога, Стримаргла, Мокоша. Мабуть, Володимир, прагнучи об’єднати всі підвладні племена, поставив у пантеоні кумирів різних племен: Перун – бог війни, бог дружини; Дажбог і Стрибог – боги слов’ян; Симаргл та Хорс – жидівські боги, Мокоша – фінський. Володимир вимагав офіційного визнання цих богів, яким приносили навіть людські жертви.

Про те первісне язичництво з його суворими божествами і кривавими культами, вже не вдовольняло князя. З раннього дитинства, що його він провів у палаці Ольги, він прилучився до християнства, проте потім відійшов від нього. Ставши князем у Києві, де за Ольги християнство завоювало провідні позиції, в середовищі міської знаті він змушений був рахуватися з його впливом. У Києві жили також хозарські євреї, які сповідували іудаїзм. Частими гостями були мусульманські і західноєвропейські купці. Тому князь знайомився з різними релігіями, не знаючи, якій надати перевагу.

Володимир вислуховував промови проповідників, радився зі своїми боярами і відправляв посольства в різні країни, щоб дізнатися, які народи достойніше вклоняються Богу. Літопис повідомляє, що в 986 році до великого князя з’явились посли-місіонери від волзьких болгар-мусульман, хозарські іудеї, німці від папи римського і грек-філософ із Константинополя. Кожна сторона пропагувала свою віру, негативно висловлюючись про решту.

Об’єктивно більше шансів було у християнства грецького обряду, але зовнішньополітичні обставини не спряли його проголошенню офіційною релігією Русі. Серед дружинників, багато яких брали участь у війнах Святослава на Балканах, переважали анти візантійські настої. Приймати віру імперії, зазнавши від неї поразки , вони вважали принизливим, подібний акт здавався їм визнанням зверхності Константинополя над Києвом. Тому в оточенні великого князя досить серйозно обговорю валися альтернативні рішення на користь ісламу, іудаїзму або християнства латинського зразка.

Першим з місіонерською місією в 986 році до Києва прибуло посольство від волзьких булгар, щоб схилити Володимира до ісламу. Згадка про те, що булгари звабили жінколюбного князя розповідями про райські гурії, проте мусульманська заборона на винопиття відвернула його від магометанства – є, найімовірніше, анекдотичним фольклорним додатком. Разом з тим мусульманські місіонери мали серйозні шанси досягти успіху, оскільки в той час зв’язки з Візантією були досить напруженими, торгівля ж з країнами ісламу процвітала, при чому для Володимира не існувало реальної залежності від багдадського халіфа, духовного лідера мусульман.

Можливість прийняття ісламу при Київському дворі обговорювалася досить серйозно. Як свідчить середньовічний мусульманський історик Аль Марвазі, в роки правління царя русів Володимира в Хорезм прибули його посли з проханням прислати місіонерів для поширення в його країні ісламу. Хорезмшах з радістю відправив у Русь проповідників. Ця подія належить до 987 року, проте якихось реальних наслідків вона не мала.

Поява при дворі Володимира хозар-іудеїв також не дивує. Після розгрому Хозарії частину полонених привезли до Києва, а низка важливих хозарських міст перейшли під безпосередній контроль Русі. Тому цілком природно, що київські або Тмутараканські іудеї добре обізнані зі справ і релігійних вагань князя, спробували навернути князя до іудаїзму. Єврейська віра могла б сприяти подоланню, християнсько-мусульманської альтернативи, що зумовила подальшу орієнтацію на одну з двох могутніших середньовічних цивілізацій. У той час могло здаватися, що Володимир заради збереження зовнішньополітичного балансу Русі зверне свій погляд до іудаїзму. Останній до того ж не вимагав відмови від вина і терпимо ставився до багатоженства. Разом з тим іудейський закон передбачав обрізання , що (як і відмова від свинини) завжди відштовхувала від нього потенційних неофітів.

Проте Володимир був надто мудрий правитель, щоб не зрозуміти, що будь-яка з цих релігій не могла об’єднати його держави, а ні відіграти великої ролі, яку відіграла християнізація для всіх держав Європи. Адже в 864 році охрестилась Болгарія, в 928-935 рр. – Чехія, 962-992 – Польща. І для Володимира було ясно, що тільки прийнявши християнство, його держава зможе ввійти як