Достеменно час і обставини хрещення Володимира невідомі. За одними даними він хрестився у 988 році у Корсуні, коли туди прибула візантійська принцеса Анна. Не виключено також, що ще в дитинстві сама Ольга охрестила онука, який після її смерті звернувся до язичництва.

Улітку 988 року Володимир запросив на Україну грецького митрополита і священиків, і вони почали хрестити український народ, найперше у Києві, а потім у цілій державі. Людей хрестили у річках (у Києві у Дніпрі). Матері тримали дітей на руках. А кого охрестили, тому давали хрестик на шию. А всіх поганських ідолів наказав повикидати в ріки. Так ідол Перуна, прив’язавши до хвостів коней потягли Боричевим узвозом на Поділ і кинули в Дніпро.

Водночас Володимир проводив розпочату ще Ольгою адміністративну реформу, що зводилась до повсюдної зміни старої племінної аристократії, глибоко пов’язаної з місцевими святилищами і язичницьким жрецтвом, надісланою з Києва християнською адміністрацією. Водночас знатну молодь з усієї Русі великий князь запрошував до Києва, де сини племінних князів і старійшин привчались до християнської культури, опановували ази православної освіти, повчаючи лави дружинників і служивого люду. . Дбаючи про поширення освіти на Русі, Володимир заснував у столиці першу школу для знатних людей.

Невдовзі після хрещення Русі князь запровадив новий завід законів усного звичаєвого права, доповнивши попередній кодекс „Закон Руський”, який став основою „Руської правди”. На деякий час Володимир, дотримуючись євангельських заповідей, навіть відмовився від застосування смертної кари (майже на тисячу років випередивши Західне Європу), проте єпископи переконали князя у передчасності цього акту, і вищу міру покарання було відновлено.

Похрестившись, сам князь духовно змінився. Із жінколюба і завойовника він перетворився на благочестивого батька величезного сімейства і мудрого правителя, який по-батьківськи піклувався про благо країни і підданих.

По всій країні було розгорнуто будівництво церков, при яких відкривалися школи. Найвідомішим храмом часів Володимира вважається Десятинна церква Різдва Богородиці, Названа так, тому що князь дав на неї десятинну частину зі своїх прибутків. Вона була споруджена навпроти величезного великокнязівського палацу, який будувався водночас з нею. В Десятинній церкві було вміщено ікони , церковне начиння і високошановані в усьому християнському світі мощі святого Климента, привезені з Херсонеса. Тут же перепоховано прах княгині Ольги.

А звершивши будівництво Десятинної церкви, князь почав споруджувати Софіївський собор на новій, спланованій в останній період його правління , величезній ділянці верхнього міста. Композиційний замисел цього величного храму був орієнтований на прославляння шлюбу Володимира та Анни, що забезпечив залучення Русі до християнської віри. Завершення будівництва Софії Київської, як і всієї системи укріплень верхнього міста з Золотими воротами, відбулося вже в роки правління сина Володимира Святославовича – Ярослава.

Також перший з українських князів, Володимир почав карбувати монети. До того монетними одиницями були гривні, зливки срібла конкретної формою, зв’язані з старою лічильною системою на куни, ногати, векші; типи монет були запозичені у Візнатії і було їх два: золотий і срібний. На одній стороні монети був образ Христа, на другому боці – постать князя на престолі, у сіх регаліях, у княжому одязі; на деяких замість Христа був знак „тризуба”.

Значення „тризуба” остаточно не з’ясовано. Він зустрічається не лише на монетах Володимира та його нащадків, а також на цеглинах, на дармовисах мечах, прапорах. Дехто з дослідників вважають тризуб за знак Володимира та його нащадків.

Прийняття християнства і мудра державна політика другої половини князювання Володимира сприяли зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі. А через шлюби дітей Володимир поріднився з багатьма християнськими правлячими домами: старший син Святополк – був одружений з дочкою польського князя Болеслава Хороброго; Ярослав – з дочкою короля Швеції Олафа Інгігердою-Іриною, дочка – Перемислава – з угорським королем Лядиславом Лисим, друга – одружена з Чеським королем Болеславом Рудим, третя – Марія-Доброніга – з Казимиром-Обновителем, королем Польщі.

Останні роки життя Володимира були затьмарені смертю Анни і двох синів – Вишеслава та Ізяслава. Наявність чисельного чоловічого потомства від різних жінок заплутали питання престолонаслідування. Володимир явно схилявся до того, щоб передати владу Борисові, своєму старшому сину (від шлюбу з візантійською принцесою), тому, відчуваючи наближення смерті, тримав у Києві. Поєднання у Борисові Рюриковичів і імператорського дому Візнатії, вільне володіння грецькою мовою і прилучення до анти-візантійської культурної спадщини забезпечувало юному князеві високий авторитет як на Русі, так і в усьому християнському світі. Проте інші діти Володимира не могли змиритися з таким вибором, а мало любимий князем Святополк мав підстави вважати себе нащадком убитого Ярополка, у якого на Київський престол було більше прав, ніж у незаконнородженого Володимира.

У 1014 році Ярослав, посаджений батьком княжити у Новгороді, відмовився платити Києву належну данину. Фактично це означало відокремлення Новгородської землі від Русі. Володимир почав готувати похід проти непокірного сина, „Розчищайте шляхи і мостіть мости” наказав він. Але у розпалі приготувань він захворів і помер. Сталося це 15 липня 1015 року у заміській резиденції Берестові. Та бояри приховали на деякий час його смерть. Похорони ж Володимира відбулися по старовинному звичаю. Тіло