Та під час татарської облоги 1240 р. Десятинна церква була зруйнована і княжа гробниця зникла. І аж у 1635 році митрополит Петро Могила провів розшуки і віднайшов мармурову гробницю і мав намір перенести княжі останки до Софіївського собору. Та замисел його не здійснився, і частини мощів Володимира переховуються в різних місцях; голова – в Печерській Лаврі, інші частини – по різних церквах України.

Так закінчилася доба Володимира Великого

Проте князювання Володимира – захисника Руської землі – навічно залишилося в пам’яті народу. За його часів Київська держава досягла високого рівня військової могутності, економічного розвитку і культурного піднесення. Вона стала в рівень з багатьма державами Європи і близького Сходу. Навіть Візантійська Імперія мусила рахуватися з Руссю. Князь Володимир уславився блискучими перемогами та масштабним будівництвом. Головною ж його заслугою є введення Київської Русі в коло християнських народів, залучення її до високої цивілізації Візантії. Задля державного життя зведення християнства мало ту вагу, що ця нова віра була від князя, від уряду і духовенство дивилося на неї, як свою поміч і охорону. Тому ця нова церква, освіта зв’язувала сильнішими зв’язками землі Київської Русі. І цим Володимир відкрив нову еру історії східних слов’ян і заклав міцний фундамент України. За ці заслуги церква визнала його святим і рівноапостольним, а у соборі Св. Петра у Римі на одній зі стін є його зображення. У 1853 році над місцем масового хрещення киян було встановлено пам’ятник Володимиру, а його портрет вміщено на банкноті української гривні 1996 року. А самого князя прозвали Великим та „Красним Сонечком”, бо зробив він великою і міцною українську державу.

Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.) народився близько 980 року, невдовзі після утворення в Києві його батька – Володимира Святославовича. Матір’ю Ярослава була княжна Рогнеда, яку Володимир силою взяв у дружини, убивши її батька та братів. Рогнеда, прозвана за свою трагічну долю Гореславою, не пробачила Володимирові скоєного. За переказами, вона готувала на нього замах, який було розкрито. Великий князь мав намір її стратити, але Рогнеду врятувало рішуче заступництво її тоді ще малолітнього старшого сина Ізяслава. Володимир поселив Рогнеду з дітьми за межами Києва, в селі Предславному (Названому на честь їхньої старшої дочки). Володимир ставився до Рогнеди з особливою пристрастю. За десять років, що пройшли з часу захоплення Полоцька до повернення з корсунського походу, у них народилося 4 синів і дві дочки. Ця жінка поєднувала в собі пристрасну принадність із гордою і незалежною вдачею. Вона водночас і ненавиділа, і ревнувала Володимира до інших жінок те, мабуть ,не тому що кохала, а тому що кожен черговий роман чоловіка ятрив її самолюбство.

Ярослав був другим сином Володимира і Рогнеди. Його дитинство пройшло в передмісті Києві – Предславному, пожалуваному Рогнеді. Після прийняття Володимиром християнства Ярослава охрестили під іменем Юрія (Георгія). Після досягнення повноліття княжича відправили у далеку Ростовську землю, простори якої ще тільки було підкорити й освоїти. Пов’язані з землеробством й скотарством слов’яни Нещодавно почали обживати цей віддалений від життєвих центрів Русі край, що слабко визнавав над собою владу Києва. Опинившись тут, Ярослав узявся за князювання, спираючись на прибулу з ним дружину. Водночас він залучив місцеве населення до християнства. Пам’яткою творчої роботи в цьому лісовому краї стало засноване ним на початку XI столітті місто Ярославль.

а) Батько був задоволений князюванням Ярослава на північному сході Русі. Тому, коли в 1010 році у Новгороді помер первісток Володимира – Вишеслав, великий князь ввірив Ярославові в управління Новгород – друге за значенням місто на Русі, з його великими землями. Правління в Новгороді забезпечило молодому князеві вплив у всьому Балтійському басейні й сприяло зміцненню зв’язків зі Скандинавськими країнами. То ж цілком природно, що Ярослав узяв собі за дружину дочку шведського короля Олафа – Інгігерду, в хрещені – Ірину. Про те Ярослав уже був у шлюбі. Про його першу дружину відомо лише те, щ вона народила йому сина Іллю, який помер до 1034 року.

Невдовзі стосунки між Ярославом та Володимиром різко загострилися. Причиною цього було незадоволення Ярослава, який вважав себе старшим у домі Рюриковичів після батька (старші сини великого князя – Вишеслав і Ізяслав – на той час уже померли), викликане наміром Володимира заповісти, владу Борисові. За існуючим на Русі звичаєм спадкування, Ярослав і Святополк були першими претендентами на престол. Проте ситуація ускладнювалась тим, що Володимир після захоплення Корсуня і прийняття християнства, відпустив своїх жінок і взяв церковний шлюб з Анною, сестрою візантійських імператорів, що тоді правили. Борис і Гліб, перші канонізовані на Русі святі, були синами Володимира і Анни, а значить старший з них Борис, мав переважне право на престол після смерті батька. Володимир в останні роки життя саме його, як свого наступника, і тримав у Києві.

Святополк і Ярослав, явно не хотіли миритися з подібними порушеннями старшинства у великокнязівській сім’ї. При цьому Святополк, як син Ярополка, мав підстави вважати себе єдиним законним спадкоємцем у домі Рюриковичів. Єдиноутробні молодші брати Ярослава – Всеволод і Мстислав були на