Святополка Володимир відверто не любив і недовіряв йому. Але оскільки Святополк був одружений з дочкою польського князя, майбутнього короля Болеслава хороброго, який не змирився з втратою Червенських земель, у 981 році, останній знав про київські події, і не збирався стояти осторонь боротьби, що розпочалася між синами Володимира за владу.

Не розраховуючи на швидке утвердження на великокнязівському престолі й використовуючи настрої новгородців, які не бажали платити данину Києву та підтримку збоку Швеції, зацікавленої в послабленні надзвичайно зміцненої в роки правління Володимиром Русі, Ярослав у 1014 році пішов на відкритий конфлікт з батьком і відмовився послати до Києва належну данину. Розгніваний Володимир почав готуватися до походжу проти непокірного сина, але несподівано захворів і 15.07.1015 року помер.

Згідно з літописною традицією події, що настали після смерті Володимира, розвивалися таким чином. Дізнавшись про намір батька йти на Новгород, Ярослав покликав на допомогу варягів. Водночас на півдні Русі загрожували печеніги, тому Володимир для охорони кордонів на Лівобережжі Дніпра відправив Бориса з основною дружиною. Печенігів Борис не знайшов, і простоявши кілька тижнів на степових рубежах, уже повертався в столицю, коли помер його батько.

Святополк, дізнавшись про смерть Володимира, негайно прибув у Київ і спробував приховати від народу про кончину великого князя, готуючись особисто вступити на престол. Але київські бояри, прихильники Бориса, послали до нього гінців. Вони ж вивезли тіло великого князя з Берестово і поховали в Десятинній церкві. В зв’язку з похованням біля цього храму, в палацовій частині міста, зібралося багато людей, які оплакували князя.

б) Однак Святополкові вдалося посісти великокнязівський престол. Він навіть пробував залучити киян на свій бік щедрими дарами, про те ті, за словами літописця, не відмовляючись від подарунків, у душі зберігали прихильність до Бориса. Відчуваючи хиткість своєї влади, Святополк послав на зустріч Борису своїх людей, які підступно розправилися з ним на річці Альті. За схожих обставин під Смоленськом невдовзі був убитий і Гліб. Наступною жертвою став Святослав, який сидів у Древлянській землі.

Найнебезпечнішим конкурентом для Святополка був Ярослав, який ще не знав про смерть батька і загибель Бориса, Гліба, Святослава. Він перебував у Новгороді, куди йому на допомогу прибув загін від тестя. Але між свавільними варягами і новгородцями стався конфлікт, який призвів до того, що жителі почали бити скандинавців. Розгніваний Ярослав вжив проти них крутих заходів, проте наступного дня одержав від сестри Предслави звістку про події в Києві і наміри Святополка. Перед лицем небезпеки йому довелося порозумітися з новгородцями, вдовольнивши їхні вимоги.

Об’єднавши під своїм керівництвом сили новгородської землі та варягів, Ярослав, як колись його батько, у вересні 1015 року вирушив на південь проти Святополка, який у свою чергу покликав на допомогу печенігів. Між ними почалась жорстока боротьба. А боротися було за що, адже на той час Київська Русь обіймала біля 800000 кв. км й простягалася не тільки на українські, але й на московські, білоруські й фінські землі. Вирішальна битва відбулася під Любичем і Святополк був розбитий.

„Ярослав же сів у Києві на столі отчім”.

Проте на цьому їхня боротьба не закінчилася. Та врешті-решт у липні 1019 року на річці Альті Святополк був остаточно розбитий. І цією перемогою Ярослав зламав могутність печенігів. , які близько ста років погрожували південним кордонам Русі. Ярослав міг святкувати остаточну перемогу. В 1020 році у них з Інгігердою народився син. Якого назвали на честь діда Володимиром.

Проте після перемоги над Святополком у Ярослава виникла сутичка з молодим братом Мстиславом, котрий правив у Тмутаракані. І у 1024 році Мстислав завдав війську Ярослава нищівної поразки. Але, переконавшись, що кияни не бажають бачити його великим князем сам звернувся до брата з пропозицією: ”Сиди ти на столі у Києві, оскільки ти є старший брат. А мені нехай буде ця сторона – Дніпровську Лівобережжя”. І аж у 1034 році після смерті Мстислава, вся Київська Русь зосередилась в руках Ярослава.

На кінець 30 років ХІ століття володіння великого князя простягалися від фінської затоки, Лагоди й Онеги, до Чорного та Азовського морів, від Карпат і нижнього Дунаю до Верхньої Волги верхів’їв північної Двіни, перевершуючи розмірами решту християнських держав.

Політичним успіхам Русі відповідало й монументальне будівництво, яке здійснював Ярослав. У 1037 році були завершені розпочаті ще князем Володимиром роботи зі створення нового кільця оборонних споруд довкола Києва, який розрісся. Крім валів, ровів і оборонних мурів, вони включали вежі і кілька воріт. Парадними вважалися повернені прямо на південь в бік Константинополя, знамениті багато оздоблені Золоті ворота, над якими височіла церква Благовіщення.

На цей час був завершений ансамбль уже давно діючого Софіївського собору з розташованим поряд комплексом будівель митрополії. Впродовж кількох століть вона становила центр руської митрополії, осередок політичного і культурного життя. Тут відбувались собори руських єпископів, тут ставили на велике княжіння й приймали іноземних послів, правили молебні на честь перемог руський дружин і присягали на вірність.

Враження, яке справляє цей величний собор на людину наших днів добре висловив історик В. Греков: ”Переступивши поріг Софії, він одразу потрапляє під владу її грандіозності та блиску. Величні розміри внутрішнього простору, розкішні мозаїки і фрески полонять вас