Помер Ярослав Мудрий 20 лютого 1054 року у своїй резиденції під Києвом в Вишгороді. В останні дні біля нього був його улюблений син Всеволод, який перевіз тіло батька у Київ і разом з братами і онуками покійного, які зібрались у столиці з приводу похорону, поховав його у мармуровому саркофазі, поставленому у Софійському соборі.

Правління Ярослава Мудрого було одним з блискучих періодів в історії Київської Русі. Якщо завданням Ігоря і Святослава було утвердження давньоруської держави, як провідної сили східної Європи, метою Ольги і Володимира - прилучення Русі до християнської віри і основ візантійсько-православної традиції, то Ярослав - відновивши державну єдність після смути і усобиць перших років, що постали після смерті Володимира, зосередився на мирній творчій праці. Саме в роки правління Ярослава було закладено основи вітчизняної культурної традиції, які проявляючись в архітектурі та історіографії, образотворчому мистецтві й громадській думці, книжковій освідченості, й монастирському житті, продовжували розвиватися у східнослов’янських народів протягом усіх наступних століть. При Ярославі Мудрому культура давньої Русі, прилучена до досягнень візантійсько-християнських цивілізацій, розкрилася в усій повноті й багатстві, а Київ перетворився на одне з найбагатолюдніших і найкрасивіших міс Європи.

Ось така коротка розповідь про двох найвизначніших правителів великої і славної держави, як Київська Русь. Та, мабуть, з цього короткого опису ви зрозуміли, що ця держава й її величезна столиця були б проіснували багато довше, а може, були в до нині, якби всі князі жили в згоді і спільно воювали з противниками України. А ця незгода більше нашкодила, ніж вороги. Адже недаремно каже наша стара мудрість, що: „згода – будує, а незгода – руйнує”.

Та чомусь тепер часто лунають так думки, що наш народ нібито століттями не мав своєї державності. І чи це так? 24 серпня 1991 року був зроблений такий крок, якого не зміг би зробити народ, що не прагнув століттями до незалежності і не мав досвіду державного устрою. Ще в ІХ століть східнослов’янське об’єднання навколо Києва створило могутню і цивілізовану країну – Київську Русь. Протягом двох століть українська державність існувала у вигляді залежного Галицько-Волинського князівства. Зразком демократичної держави була наша славна Запорізька Січ. Те, що ці спроби побудувати суверенну державу не принесли успіху має своє історичне пояснення.

У 1991 році Акт про державну незалежність на референдумі підтримала абсолютна більшість жителів України. Таке не могло трапитися без історичного досвіду, що сформував в українському народі прагнення мати свою незалежну державу. Але прийняття акту про незалежність – це тільки перший крок до державотворення.

На споконвічне питання „Що робити?” є, по-моєму, одна відповідь, і починати треба з себе, з виховання в собі почуття відповідальності. Треба зрозуміти, що ніяка гарна влада, ніяка фінансова допомога Заходу і всесвітньої української діаспори не зможуть створити для нас багату і квітучу країну. Кожен чесний громадянин повинен нести відповідальність за побудову нової, багатої країни. Відповідальне ставлення до своєї ділянки праці повинне стати не декларацією. А нормою життя, боргом перед Вітчизною.

Зараз у нашої країни важкі часи. Але я вірю у свій народ, у славне майбутнє рідної України. Цю мою віру підтримує знання української історії (були часи і важчі) і те, що українці – високоосвічена нація. Мою надію на краще зміцнює ще й те, що на території України немає війни. А також те, що нам вдалося уникнути національних конфліктів. Ми переборемо все на шляху до процвітання Батьківщини. Я вірю, що близький той час, коли зникнуть розмови про пошук національної ідеї і про бездуховність нашого народу. Ми станемо європейською державою з усіма атрибутами демократії. При цьому зуміємо зберегти свою етнічну національну індивідуальність, підняти на новий рівень нашу науку і культуру. На всі ці цінності вже ніхто і ніколи не зазіхне, тому що ми будемо єдиним і могутнім народом, чия батьківщина носить прекрасне ім’я – Україна.

Використана література.

В. С. Горький. „Святі Київської Русі”. – Київ „Абрис” 1994 рік.

М. Грушевський „Історія України”. – Київ „Либідь” 1992 рік.

М. Грушевський „Як жив український народ” – Київ „Веселка” 1999 рік.

А. Лотоцький „Історія України”–Івано-Франківськ „Просвіта” 1993 рік.

Н. Полонська-Василенко „Історія України” – Київ „Либідь” 1995 рік.

Посібник „Історія України” – Київ „Альтернатива” 2002 рік.

І Тиктор. „Велика історія України” – Київ „Глобус” 1993 рік.

П. Толочко „Ярослав Мудрий” – Київ „Альтернатива” 2002 рік.

г. „Історія України в школах” 1998 рік №3; ст. 8-13.

г. „Історія України”.2002 рік №11; ст. 1-6.

г. „Історія України” 1997 рік №13; ст. 1-3.