Українська мова поширена також в Білорусі, Росії (голо-вним чином на Кубані, Дону, Далекому Сході], Молдові, Казах-стані, Киргизстані, Польщі, Словаччині, Канаді. США, Арген-тині, Бразилії, Австралії та інших країнах.

Загальна кількість носіїв української мови — більше 43 млн. чоловік.

Всього на землі налічується, за одними даними, приблизно 5 тис. мов, за іншими — близько 3 тисяч. Ними розмовляє да-леко не однакова кількість людей: китайською мовою, напри-клад, говорять понад 800 млн., російською 240 млн. Українська мова належить до слов'янської групи мов, яку традиційно ділять на східнослов'янські, західнослов'янські південнослов'янські. Наша рідна мова, російська та білоруська є східнослов'янськими.

Колискова

Материнська ніжна мово!

Мово сили й простоти, —

Гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово — крик любові,

Сміх і радість немовляти —

Неповторне слово «Мати» —

Про життя найперше слово...

Друге слово — гімн величний,

Грім звитяг і клекіт орлій, —

Звук «Вітчизни» неповторний

І простий, і предковічний...

Ну, а третє слово — «Мила»

Буря крові, пісня рвійна

І така, як пах любистку,

І така, як мрійка мрійна...

Перейшов усі світи я —

Є прекрасних мов багато,

Але першою, як Мати,

Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста.

Ти стара і вічно нова.

Ти могутня, рідна мово!

Мово — пісня колискова.

Мово — матері уста.

І. Багряний

„В уяві моїй мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною, навічно злитими, здруженими уявляються мені як дві вільнокрилі птиці, — мова і пісня. Бо ж наша мова - як чарівна пісня, що вміщує в собі і палку любов до вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбні думи народнії, і ніжні запахи рідної землі. А пісня — це найдобріша, найвиразніша мова”.

П. Тичина

Вірші про українську мову

Українська мова

(Пам'яті Т.Г. Шевченка)

Діамант дорогий на дорозі лежав, —

Тим великим шляхом люд усякий минав.

І ніхто не пізнав діаманта того,

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палюче огнем кольористе блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

Він побожно сказав: „Відкіля нам сіє?”

Cамійленко В.

Мова – один з найдивовижніших скарбів, що людина створила за свою історію. Тому кожен народ береже і плекає свою мову, бо без мови немає народу.

Мова, слово такі ж необхідні людині, як хліб.

У стінах храмів і колиб

сіяє нам святково,

як сонце, випечений хліб

і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,

як сонце незагасне

і свій духмяний хліб ясний,

і рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб,

їм тихо дзвонить колос,

і золотом сіяє сніп

під жайворонка голос

І мабуть, тому кожну мить

бешкетнику-харцизі

їх слово батьківське звучить

як заповідь у книзі,

цей сплав чудесній, золотий

з ядрисних зерен літер:

«Не кидай хліба, він — святий,

не кидай слів на вітер!»

Д. Білоус

Катерина Мотрич склала «Молитву до мови», в якій називає мову мудрою Берегинею українського народу.

Катерина Мотрич. Молитва до мови.

Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця на-роджена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погасну-ти земному вогнищу роду нашого і тримача на-род на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй не-роздільній трійці, що єси Ти і Бог-Людина, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа скверноти, злого духа виродження, злого духа ганьби. І висвячувала душі козацького роду. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і божого знамення.

Мово моя! Дзвонково кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювача Ти стомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе. І невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово.

Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки.) Тебе було вигнано, вернися до краю, де «чорніше чорної землі блукають люди». То чорнобильські лики чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам'ятство.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів — до моря, від гір — до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь-Україну возвелич! Порятуй на-род її на віки!

Наша рідна мова. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили свої перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім свідомим українцям, так як полякам — польська, німцям — німецька, англійцям — англійська... Бо без мови немає народу. І