Про Франківськ я знаю...

... можливо все, а можливо нічого. А інколи просто хочу бути з ним наодинці, щоб вбити все інше і засвітити невідому зорю. Зорю, яка оточує нас все життя, а нам ніколи не вистачає часу, щоб її почути. Ми однаково реагуєм на її радість, сльози, спів... Можливо комусь байдуже, а нам – ні. За 16 років життя в полоні Франика, ми встигли вивчити його душу. А можливо стати її частиною того міста, де можливо колись народиться любов, а можливо помре і ми станемо вільними. Зараз вдячні за те, що не дозволив втекти. Бо це саме те місто, яке зливається з твоїм настроєм і не намагається стерти твій світогляд. В нього є своє неповторне обличчя, на якому можна побачити пам’ять минулого, крик сучасного і надію на майбутнє. Його щира усмішка примушує забути всі розчарування... принаймні на мить. Бо це саме той Франик, який завжди буде відвертим, навіть коли забудуть усі.

Він єдиний, хто може зрозуміти крик свідомості, яка втратила себе, але не втратила довіри до того, хто завжди готовий прийняти сльози.

А життя летить шаленим спалахом доріг, серед яких кожен, хто вважає себе людиною, намагається знайти загублену стежку дитинства, без якої немислиме існування кожного з нас. Ми мабуть щасливі, адже ми можемо знайти її на перетині вітру і сонця, зоряної необмеженості і підземного затишку, величі минулого і гордості майбутнього. Івано-Франківськ – це нездійсненний світ десь між небом і землею, який вражає своєю внутрішньою безмежністю. Тут не існує добра і зла, а просто гармонія, яка не дозволяє втекти.

А куди тікати, адже тут зібраний по частинах ввесь світ. Різні люди, різні погляди, різні думки – все різне. Незмінним залишається привид ідеальності, який переслідує його протягом трьох з половиною століть. Зараз він живе з нами і житиме доти, доки залишатимуться люди, які любитимуть його і вважатимуть невід’ємною частиною своєї душі...