· Україна – Польща : надійне партнерство: [ візит Ю. Тимошенко до Польщі ] // Урядвий кур`єр. Дана стаття висвітлює основи українсько-польської співпраці.

В дипломній роботі використано наступні методи досліджень:

· Загально-наукові методи ( аналіз, синтез, дедукція, індукція );

· Спеціальні наукові географічні методи ( картографічний, порівняльно-георгафічний, історико-географічний, метод моделювання );

· Методи інших наук ( математичні, статистичні та ін.)

Наукова новизна : узагальнено і оновлено існуючу країнознавчу базу даних по Польщі, зроблено авторські висновки про основні тенденції розвитку держави.

Структура роботи : робота складається з вступу, 7 розділів, висновків, списку використаної літератури і джерел і додатків. Загальний обсяг роботи - 109 сторінок.

Розділ 1. Теоретико – методологічні основи країнознавчих

досліджень у географії

Країнознавство – сукупність міжгалузевих наукових досліджень, що займаються комплексним вивченням країн і регіонів, систематизуючи і узагальнюючи дані про їхню природу і територію геопросторові особливості, склад населення та його культуру, господарство, суспільно – політичну організацію, зовнішні відносини.

Географічне країнознавство має багатовікові традиції і доволі струнку методологію та концепції досліджень.Зародження географічних знань пов`язане з появою перших цивілізацій ( IV-III тисячоліття до нашої ери ). Наука про Землю античного періоду була цілісною за структурою і описовою за сутністю. Вона містила деякі елементи суспільної географії та зачатки ідей регіональних досліджень. В Європі представлена працями географів Давньої Греції та Давнього Риму ( Геродот, Арістотель, Птолемей, Страбон ), а в Азії – відповідними розділами китайської «Книги документів» та літописів «Шицзі».

Процес становлення сучасного наукового географічного знання розпочався на рубежі XVI-XVII століття. Цей етап ознаменований Великими географічними відкриттями. XVII століття характеризується появою праць англійського філософа Ф. Бекона «Новий орган» (1620). Однією з перших країнознавчих праць можна вважати дослідження італійця Л. Гвіччардіні «Опис Нідерландів». У 1650 році в Амстердамі вийшла друком праця Б. Варена ( Вареніуса ) «Генеральна географія». У 1718 році була перекладена і видана у Росії. Це дослідженя вважається першим сучасним доробком у географії. Вареніус вперше поділив географію на загальну і регіональну. Сутність теорії географічного детермінізму, яка сягає свого розвитку у XVIII-XIX столітті, полягає у перебільшенні ролі географічного середовища в розвитку Серед представників географічної науки, які розвивали цю парадигму,варто згадати К. Ріттера ( «Землезнавство» ), Ф. Ратцеля ( «Земля і люди» ), А. Гетнера ( «Країнознавство Європи» ). На думку Ріттера, розвиток природи визначає життя народів. Виразні ознаки детермінізму характерні для праць видатних російських географів – С. Соловйова, В. Ключевського.

До початку 20 століття в науці панувала концепція онтологізму, згідно з якою пріоритетними у дослідженнях вважалися факти, пов`язані з предметом дослідження, уявленням про сутність процесів та явищ. У 20 столітті набула поширення концепція гносеологізму, яка визнає, що метод і процес пізнання не менш важливі, аніж самі знання про світ. [ 41, с.23]

Основою сучасної географічної науки, в тому числі і країнознавства, є теорія районування. Значний внесок у її розвиток зробили російські вчені К. Арсеньєв, П. Семенов- Тян- Шанський, І. Александров, М. Колосовський, М. Баранський.

Перші країнознавчі описи території України трапляються в працях Геродота, Страбона, Птолемея. Деякі аспекти опису України висвітлили літотисці Київської Русі. Основним напрямом розвитку суспільно-географічних досліджень в Україні протягом XVIII-XIX століття була антропогеографія. Провідним географом того часу був В. Григорович-Барський, який досліджував історію, культуру Західної Європи і Близького Сходу. Етнографічно – статистичні дослідження території України, Білорусії вів П. Чубинський. Важливе значення для розробки теорії української економічної географії мали праці А. Синявського.

Значний внесок у розвиток економічної і політичної географії, країнознавства зробили праці С. Рудницького, В. Кубійовича.

Після проголошення незалежності України розпочався новий етап у розвитку географічної науки. Тоді стали вивчатися продуктивні сили, соціально- географічні, економічно- соціальні особливості України ( Ф. Заставний, Я. Олійник. М. Пістун, О. Топчієв, О. Шаблій )

На зламі XX-XXI століття процес інтегрування України у світове співтовариство вимагає усвідомлання ролі та місця України у свіовій цивілізації, пізнання різноманітної регіональної економічної та етнокультурної мозаїки світу. Важливе значення у цьому контексті мають праці вітчизняних дослідників з проблематики регіональної та країнознавчої географії – В. Юрківського, С. Кузика, П. Масляка, А. Степаненка, Б. Яценка, Є. Качана. [ 3, с.345 ]

Об`єкт країнознавства – країни як основні елементи будови світосистеми, що розвиваються в певному просторі і часі, а також їхні частини ( райони ) та регіональні угрупування. В контексті світосистемного та цивілізаційного підходів країнознавчі дослідження пов`язані з вивченням соціальних, економічних, культурологічних та політичних аспектів геосистем країн та політичних утворень (держав), що виникають на їхніх теренах.

Засадничими принципами сучасного країнознавства є :

· Територіальність – полягає в тому, що в межах країни ( регіону ) виникає специфічна єдність і взаємодія природи, людини (суспільства).

· Комплексність–передбачає всебічне вивчення конкретних територій ( регіонів ).

· Глобальність – обов`язкове зіставлення регіональних, національних та інших процесів у країні зі станом світосистеми в цілому.

· Гуманістичність–у країнознавстві передбачає всебічне висвітлення провідної ролі людини, умов і якості життя населення, стану культури і рівня суспільної організації народу.

· Екологічність – в умовах загрози екологічної кризи людству доводиться вирішувати проблеми, пов`язані не лише із захистом природи та раціонального природокористування, а й оптимізації розвитку країни.

Завдання досліджень у країнознавстві можуть бути як класичні, пов`язані з виконанням просвітницьких та інформаційних функцій, так і сучасні, актуальність і значення яких зростає в умовах зародження постіндустріальної цивілізації. Це насамперед :

а ) забезпечення потреб регіональної політики,