Короткий переказ твору Смерть Дантона (Георг Бюхнер)

Жорж Дантон і Еро-Сешеле, його соратник у Національному конвенті, грають в карти з дамами, серед яких Жюлі, дружина Дантона. Дантон апатично просторікує про жінок, їх чарівність і підступність, про неможливість знати і розуміти один одного. На заспокійливі слова Жюлі Дантон меланхолійно зауважує, що любить її, як люблять «могилу», де можна знайти спокій. Еро фліртує з однією з дам.

Приходять друзі, інші депутати Конвенту. Камілл Демулен відразу залучає всіх до розмови про «гільйотиною романтики». На своєму другому році революція щодня вимагає все нових жертв. Еро вважає, що з революцією потрібно «кінчати» і «починати» республіку. Кожен має право насолоджуватися життям як вміє, тільки не за рахунок інших. Камілл впевнений, що державна влада повинна бути відкритою для народу, «прозорим хітоном» на його тілі. Знаючи чудовий ораторський дар Дантона, він закликає його почати атаку з виступу у Конвенті на захист істинної свободи і прав людини. Дантон ніби й не відмовляється, але не виявляє ані найменшого ентузіазму, адже до цього моменту ще потрібно «дожити». Він іде, демонструючи всім, як стомлений політикою. залі бурю оплесків, засідання переносять. Не в інтересах суддів чути, що свого часу саме Дантон оголосив війну монархії, що його голос «кував зброю для народу із золота аристократів і багатіїв». Потім Дантон апелює до народу, вимагає створення комісії для звинувачення тих, через кого свобода «крокує по трупах». В'язнів силою відводять із залу.

На площі перед Палацом правосуддя гуде натовп. У криках і вигуках немає одностайності, одні - за Дантона, інші - за Робесп'єра.

Останні години в камері. Камілл сумує за дружиною Люсіль, яка стоїть перед вікном камери і співає. Він боїться смерті, страждає від того, що дружина божеволіє. Дантон, за звичаєм, іронічний і глузливий. Всім гірко усвідомлювати себе «поросятами», що забиваються палицями до смерті, щоб «на царських учтах було смачніше».

У той момент, коли засуджених виводять з камери, Жюлі приймає отруту в їх з Дантоном будинку. Співають «Марсельєзу» засуджених везуть у візках на площа Революції до гільйотини. З натовпу лунають знущальні вигуки жінок з голодними дітлахами на руках. Засуджені прощаються один з одним. Кати розтягують їх. Все скінчено.

У гільйотини з'являється Люсіль, що співає пісеньку про смерть. Вона шукає смерті, щоб з'єднатися з чоловіком. До неї підходить патруль, і в раптовому осяяння Люсіль вигукує: «Хай живе король!» «Іменем Республіки» жінку заарештовують.