Орр відчуває запах крові і бачить навколо нібито наслідки великої битви: тіла всіляких звірів, людей всіх рас і кольорів шкіри. Над ними той же маленька людина, що бив хвилі моря чавунним ціпом, тільки тепер море - людські тіла: на кожне тіло доводиться рівно сто ударів. Карлик заговорює з Орром і віддає йому трійку бубон. Орр запитує, що тут сталося? Тоді карлик відповідає, що всі вони не прислухалися до своїх снів.

Орр продовжив шлях за курсом поїзда фельдмаршала. Щоночі він бачив один і той самий сон: безіменного інженера.

Він багато днів йде по пустелі, у нього немає більше води і Орр знесилений валиться на пісок, звідки вже не може піднятися. І раптом він бачить молодого виснаженого сонцем воїна в шоломі, який помирає, впавши на Орра. Орр ж вистачає двох хижих птахів, що прилетіли виклювати йому очі, і напивається їх густою, солоною кров'ю.

Орр бачить міст, який лежить в руїнах: він засушений, кістлявий, зламаний. Ні на ньому ні живих, ні мертвих. Орр здається, тому що розуміє, що все це сон в якому сенсі цього слова. Він лежить на ліжку під крапельницею. Йому приходить здогад, що він знаходиться на мосту, в одній з його порожнистих металевих кісток. Він - деталь машини. Він вирішує піти у сон.

Коду

У його свідомості відбувається боротьба між бажанням від усього відсторонитися, спокійно піти, померти і бажанням жити заради коханої жінки і заради самого життя. Машина тяжіє над ним, розписуючи, що йому робити. Але він звільняється від її сили і зусиллям волі відроджує себе: він прокинувся і побачив поруч зі своїм ліжком Андреа Крамон.